Сатирикон. Поезії. Іван Драч
гір звика
До смерек і до струмка
Творить тут гірська ріка
Турбуленцію
Ось приїхав ім’ярек
Притулився до смерек
І занурив дзбан чи глек
В турбуленцію
Стоїть гуцул дерев’яний
Дерев’яний лиш не п’яний
А живий пускає п’яний
Турбуленцію
Ходять тут американи
І дівчата – львівські канни
Їх арканять за аркани
За потенцію
Ходять парами дівки
Просять в пана цигарки
Удвох лікують залюбки
Імпотенцію
Попав грузин в Сиктивкар
Глаз гуцулки очень кар
І попав він як Ікар
В турбуленцію
А в гуцулки вийшов син
Син гуцулистий грузин
Робить в ванні мені син
Масаженцію
У в одну з осінніх сльот
Роботящий вертольот
Теж попав у перепльот
В турбуленцію
Тут закопана підкова
З Богородчан податкова
Висне хмара цигаркова
Всю каденцію
Дивовижний випав сніг
Допоміг мені пан Біг
І здавалось я заліг
На каденцію
Та баби жалітись йдуть
Що грошей не віддають
А ліси забрав той мудь
В ПРезиденцію
Мене ж ректор тут поклав
Щоб я втік з усіх облав
І натхненно розпочав
Конференцію
Мене ж ректор тут поклав
Щоб я клав на весь анклав
А поклавши не наклав
У штаненцію
В пансіоні «Синьозора»
Моя душа тяжко хвора
Написала позавчора
Цю штукенцію
Просто істина
Треба істину знати просту.
Це мої перші ліки.
Кажуть: Слава Ісусу Христу!
Кажу: Слава навіки!
Треба істину знати просту
І брати її в дорогу.
Кажуть: Слава Ісусу Христу!
Кажу: Слава навіки Богу!
Вічне питання
Чому дурні ми? Бо розумні.
Чому ми бідні? Бо багаті.
Ця істина приходить в трумні —
В останній ув сосновій хаті
Невміло сіли на багатстві.
Чи то бомжуємо лінивство.
У струпах, вошах і лайдацтві
Усе батькуєм керівництво.
Ця дурість з розуму навіки
Безсмертне сипле нам насіння
І ми прямуємо – каліки —
За поколінням покоління…
Дипломатична лінія
В мирне плем’я чухи-вухи
Прийшло плем’я шобло-йобло
Наробило потерухи
Агресивне одоробло
Все що чухи крили татом
Шобло люто матом крили
Все своїм захтіли мати
Агресивні ці горили
Назву в чухів одібрали
Ті ж здалися клаповухи
Зайшлі хижі як шакали
Обпиваються сивухи
І міркують як би звести
До ноги