Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис
Мойсею, котрий свого часу вивів з пустелі народ, хоч і довелося поблукати сорок чи скільки там років. Так і він, Дмитро Донцов, новітній наш Мойсей, виведе український народ з рабства, приведе його в омріяну цілими поколіннями землю обітовану.
У нього й перо було таке, як він сам – гостре, непримиримо-пристрасне.
Теліга була щаслива, що її поезії друкує така людина, глибокошановний пан редактор, Мойсей і Мефістофель України. У його «Літературно-науковому віснику» надруковано і її вірш «Подорожній», що присвячений йому, ідеологу українського націоналізму і незвичайній людині, в образі палкого юнака, хоч він і був старшим за неї.
Улітку 1933 року Олена писала своїй подрузі Наталії Левицькій-Холодній про Донцова:
«Настусенько, ти не уявляєш, як він мені дорогий. Не мені орієнтуватися в тому, що таке: любов, обожнювання, приязнь чи захоплення, чи не те й не те, не друге і не третє. Але це почуття таке глибоке, що ти маєш з ним погодитись? Мене мучає одне: при всій моїй великій любові до Михайла, я не відчуваю до нього „кохання“. Життя досить важке нам обом, і зокрема для мене, тому що я від любові до Михайлика стараюсь не показувати йому нехватку „кохання“».
Сучасні словники української мови ці терміни – любов і кохання – не розрізняють.
«Кохання – почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі, те саме, що і любов».
«Любов – почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; кохання».
Але… Різниця між цими різновидами любові все ж таки є. Матір, наприклад, не можна кохати, бо це може викликати небажані порівняння, кохають дівчину (жінку), а матір – люблять. Як і Батьківщину.
Кохання ж це більший інтим, як любов.
Олені здавалося, що свого чоловіка Михайла, вона хоч і всім серцем, але тільки любить, кохання між ними, як між чоловіком та жінкою, чомусь немає. Кохання, як їй здавалося, у неї зароджується до нього, до Донцова. І вона злякалася, бо не бажала зраджувати Михайла. Банально і тривіально. Це не для неї. Але, на щастя, далі дружби й захоплення Донцовим як борцем за волю України, її ідеологом, керманичем і вождем, справа не просунулась. Та й невдовзі вони розлучаться – як час покаже, назавжди. Вона поїде до Києва – теж назавжди, а він…
Донцов Дмитро Іванович (1883–1973) – політичний діяч, публіцист, ідеолог українського націоналізму, прожив довге життя – 90 років, хоч і був переслідуваний і більшу частину життя прожив на чужині.
Дивно, але цей ідеолог українського націоналізму, який походив з козацько-старшинського роду, свого часу навчався в Царськосельському (де раніше навчався Пушкін!) ліцеї, навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету, з якого був виключений за участь в українській демонстрації 1905 року. Тоді ж він стає членом Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Поліція не давала йому й дихнути, тож року 1908-го Донцов змушений емігрувати за рубіж. Виступав у пресі на українську тематику. Під час Першої світової