Економіка XXI: країни, підприємства, людини. Олексій Геращенкo
а потім в умовах конкуренції знижують ціни до прийнятного рівня.
Саморегулююча система часто має дивовижні властивості самоорганізації. Але за рахунок чого ж проявляється економічне зростання? Те, що капітал без «регулювання зверху» вільно перетікає між галузями, – це добре, але чи достатньо цього?
Адам Сміт основним джерелом зростання бачив поділ праці, що підвищує продуктивність:
«Для прикладу візьмемо… виробництво шпильок. Один працівник тягне дріт, інший випрямляє його, третій обрізає, четвертий загострює кінець, п’ятий обточує один кінець для насаджування головки; виготовлення самої головки вимагає двох або трьох самостійних операцій; насаджування становить особливу операцію, полірування шпильки – іншу; самостійною операцією є навіть загортання готових шпильок в пакетики».
Знав би він, якого рівня цей поділ сягне в XXI столітті! Що з’являться люди, які оптимізують сайти шляхом підбору певних слів, з’являться люди, які відповідають на телефонні дзвінки, люди, які пишуть статті про те, що робить організація, і багато-багато інших професій, про які ніхто й подумати не міг. Дослідники і прогнозисти майбутнього говорять про те, що через 10 років 70 % професій, які будуть існувати, – це ті, яких ми сьогодні не знаємо. Одна з причин появи нових професій – постійно поглиблюється поділ праці.
Ідеї Адама Сміта настільки революційні, що навіть зараз їх не так просто прийняти. Чого ми чекаємо, коли бачимо проблему в тій чи іншій галузі? Що обов’язково уряд, центральний банк або хтось іще повинні негайно кинутися вирішувати її. Це ж бо проблема! І як складно прийняти тезу великого шотландця про саморегуляції, про те, що варто дати «невидимій руці», ринковим силам, самим вирішити проблему.
«Вирішення проблеми урядом може бути гіршим за саму проблему». Якщо вам здається, що для вирішення економічної проблеми обов’язково потрібно когось «розстріляти», «посадити» і «покарати», і «куди дивляться уряд і правоохоронні органи», то вам особливо важко буде прийняти альтернативну точку зору. Але ви все ж спробуйте.
Як працюють ринкові сили? Уявіть собі таку картину. У 20-ті роки XX століття для пересування в повітрі активно використовувалися дирижаблі. Припустімо, в якійсь країні розвилося виробництво дирижаблів. А потім трапилось так, що переміщення на дирижаблях стало нерентабельним. І ось виробники дирижаблів вимагають неодмінно вирішити їхню проблему, перешкодити прильоту літаків в їхню країну, вказують на те, скільки людей залишаться без роботи, скільки з них не заплатять за кредитами. Що робити з цією проблемою? Уряд, як правило, почне рятувати «галузь дирижаблебудування». Вам подобається це рішення? «Добре, – скаже хтось, знаючи, чим закінчиться історія з дирижаблями. – Нехай не рятує, але нехай дасть їм усім роботу». Але яку роботу? Що ми знаємо про здібності цих людей? Можливо, серед них є прекрасні конструктори, співаки, художники, вчителі і так далі. На кого саме переучувати конкретну людину? Хіба це не її власне рішення?
Як