Поринь у книгу. Влад Ковтуненко
заповнювали хоча б якісь приємні запахи, однак її страви й поруч не стояли з делікатесами мами.
Стримуючи сльози, Максим пошкандибав до своєї кімнати.
Він сів на стілець і поклав перед собою подарунок батька.
«Що це в тебе таке? Тато подарував?»
Максим трусонув головою, намагаючись викинути з голови спогади про маму хоча б на деякий час. Вони викликали лише сльози та завдавали страшного болю.
Голосно видихнувши, хлопець почав відкривати картонну обгортку, міцно склеєну скотчем. Він смикав її, намагався рвати, щосили тягнув- але марно. Без чогось гострого не впоратися. Взявши ножиці, він почав відкривати подарунок уже ними, боячись порізатися чи пошкодити книгу всередині.
«Обережніше. Не одріж пальці».
– Добре, – відповів Максим. – Чорт. Я скоро так збожеволію.
Пирхаючи, він продовжив відкривати подарунок. Навіть ножиці виявилися заслабкими проти обгортки. Здавалося, книгу запечатали так, щоби розпакувати її вже ніхто не зміг. Максиму це нагадало зав’язаний пакетик, розв’язати який майже неможливо й легше порвати його, чим вовтузитись із вузлом.
От і зараз. Спочатку Максим намагався розрізати скотч та картон обережно, нічого не пошкодивши, а коли зрозумів, що обгортка не здасться, почав рвати її. Протикав ножицями, а коли й вони не допомагали – різав канцелярським ножем. І от, після десяти хвилин тяжкої праці, він нарешті зміг позбутися картонної обгортки, під якою чекала книга, завернута в папір.
Це дійсно та сама книга?
Очі хлопця засяяли якимось невідомим внутрішнім вогнем, а серце шалено закалатало. Він почав обережно розгортати останній паперовий шар обгортки. У голові моталися десятки думок. Що це за книга? Яка вірогідність, що батько зміг дістати саме ту, про яку Максим мріяв? Якщо це вона, то як батько її дістав…
Коли папір полетів у бік, хлопець ледь стримав радісний зойк. Перед ним лежала книга з пожовклими від старості сторінками та м’якою блакитною обкладинкою, яка в деяких місцях була трішки порвана. Однак, загалом, книга прекрасної якості.
На обкладинці не було малюнка, як у сучасних книгах, натомість, зверху красувався напис великими літерами:
JORDAN GEKSTON
AMONG THE SHARKS
«Серед акул», – прочитав Максим, стримуючи радісні крики та стрибки кімнатою. Перед ним лежала саме та книга, про яку він так довго мріяв.
Максим вважав Джордана Гекстона своїм улюбленим письменником, однак його книги майже не видавалися українською чи російською. Була лише одна невеличка історія, яку в сім років прочитала хлопцю мама. У ній йшлося про чоловіка, який опинився в лісі сам на сам з ведмедем. Розповідалося, як він воював із твариною, як тікав та ховався, влаштовував пастки, аби вижити. На відміну від «Жаги життя» Джека Лондона, Джордан докладно розписував минуле героя і відразу було зрозуміло, чи варта ця людина життя. Ось тоді Максим дійсно вболівав за героя та бажав, аби той вижив.
Розповідь Гекстона настільки захопила Максима, що він відразу полюбив романи про виживання. Вони з мамою почали читати безліч подібних книг, але всі