Книга змін. Андрей Цаплиенко
блондинка з верескливим голосом. – Или жениться хочешь?
Одружитися з такою красунею нікому з журналістів не хотілось, але репортер-киянин сказав про всяк випадок, що за інших обставин розглянув би цю пропозицію. Жарт виявився веселим і цілковито мирним, але блондинку він чомусь роздратував.
– Да че с ними разговаривать, Вика? – сказала вона чорнявці. – Па-аехали! Звони «волкам»!
Хто такі ці «вовки», стало зрозуміло рівно через п’ятнадцять хвилин. Вони приїхали на потужних позашляховиках, на борту одного з яких красувався напис «Смерть фашистам». Хоча, щиро кажучи, фашистами показали себе саме вони, люди з георгіївськими стрічками. Вони розосередилися між операторами. Певний час стояли, придивляючись до різношерстих представників світової преси. Обирали собі жертв. А тоді, наче за командою, з криками «Че сымаем, твою мать?!» накинулися на операторів. Били їх руками, валили на кам’янисту севастопольську землю, добивали ногами. Оператор, який працював із жінкою-журналісткою, отримав болісний удар у щелепу. Ця жінка разом із греком затягла покаліченого хлопця в «рено». Власник-водій авто непомітно зник, хутко зметикувавши, як неприємно далі розгортатимуться події перед частиною. У незрадливе «рено», що залишилося на полі бою, набились аж дві знімальні групи. Треба було терміново шукати лікарню для оператора. Журналісти не знали, що невдовзі лікарня знадобиться їм усім. За ними зчинилася погоня.
«Какая у них машина?»
«Белый “рено”, я их днем видел возле Стрелецкой бухты».
«Куда они сейчас едут?»
«В сторону вокзала».
«Блокируйте их там!»
Біля вокзалу їм пощастило. «Вовки» підскочили до автівки, рвонули задні двері й вихопили в оператора камеру. Той не опирався і дозволив їм забрати її. Переслідувачі вчепилися в неї, як африканські гієни в антилопу. Ще більшої схожості цьому надавали подібні до звірячого рикання звуки, які вони видавали, ламаючи тендітне телеобладнання. Журналісти виграли кілька секунд, встигли зачинити двері і рвонули з місця настільки швидко, наскільки їм дозволяла потужність двигуна.
Щоправда, вони не могли здогадатися, що в полюванні, крім тих, кого називали «вовками», беруть участь і таксисти. Вони стежили за машиною весь день і повідомляли інформацію про переміщення жінці-диспетчеру, яка милим голосом передавала її виконавцям.
«Мальчики, надо уничтожить все видео с регистраторов и камер наблюдения. Ну, сами понимаете…»
«А у меня регистратор и так сломан».
«Вот и хорошо».
Журналістка розуміла, що в Севастополі їм лишатися не можна. «Тут усе проти нас, – сказала вона. – Треба виїхати з міста і знайти лікарню десь інде». А в цей час репортер-киянин розмовляв телефоном зі своїм товаришем, корінним севастопольцем, у якого намагався з’ясувати, як ліпше виїхати з міста.
– Зараз прямо, – передавав він водієві те, що чув у слухавці, – трохи пізніше буде кільце, і на кільці треба піти