Пташиний спів. Себастьян Фолкс
котрий працював тоді над собором у Руані. Він був невисоким підозрілим чоловіком і рухався спритно, наче якийсь гризун. Він десять років перебував у шлюбі й мав двох дочок. Чутки про розвиток їх дружніх стосунків дійшли до месьє Формантьє, і вдома вибухнув грандіозний скандал. Зі спальні на горищі п’ятирічна Ізабель уперше почула пристрасть у голосі дорослої людини, коли батько від умовлянь перейшов до гніву, і добре знаний сестрин характер став ще більше плаксивий і нестримний. Ізабель відчула, як захитався будинок, коли за Матильдою грюкнули двері.
Ізабель була надзвичайно милою дитиною. Вона не вважала байдужість батьків чимось неприродним. Єдиною людиною, якій вона могла хоч якось довіритися, була її сестра Жанна, старша за неї на два роки. Жанна була найбільш винахідливою із сестер. Їй не доводилося пізнавати світ самостійно, як Матильді, але вона не входила у союз Беатріс і Дельфін. Коли в Ізабель несподівано почалась кровотеча без причини, саме Жанна пояснила те, що мала б пояснити матір, але через байдужість чи ханжество цього не зробила. Жанна розповіла, що цієї кровотечі наче треба стидатися, але сама вона ніколи це так не сприймала. Дівчина вважала, що ця кров – знак якогось вищого ритму життя, що виведе їх із нудьги дитинства. Ізабель, яка була все ще приголомшена подією, все ж розділила радісні надії Жанни, хоча і не без сумнівів. Вона так і не змогла примиритися із тим, що ця таємниця, котра несе нове життя і свободу, чомусь має проявлятися у вигляді болю.
Батько Ізабель був юристом з політичними амбіціями, які не мав можливості реалізувати. Не було в нього і харизми, котра допомогла б налагодити потрібні зв’язки тоді, коли підводили здібності. Йому швидко набридло суто жіноче товариство вдома, тому за столом він завжди занурювався у паризькі газети з їх статтями про політичні інтриги. Пристрасті та складності життя його родини для нього не існували. Хіба що він іноді докоряв дівчатам за неслухняність або зрідка суворо карав – на цьому участь у їх вихованні для нього закінчувалась. Байдужість чоловіка призвела до того, що мадам Формантьє з головою поринула в клопоти про свій зовнішній вигляд і моду. Вона думала, що чоловік має коханку в Руані і тому втратив інтерес до своєї дружини. Для компенсації такого нехтування нею вона весь свій час присвячувала тому, щоби подобатись чоловікам.
Через рік після своїх невдалих стосунків з одруженим архітектором Матильда вийшла заміж за місцевого лікаря – на радість батькам і на заздрість сестрам. Було очевидно, якщо всі сестри підуть з дому у доросле життя, Ізабель залишиться доглядати за батьками.
– Що мені робити, Жанно? – питала вона сестру. – Мені що, залишатися тут і чекати, поки вони постаріють?
– Думаю, вони б хотіли цього, але не мають права на це розраховувати. Ти повинна жити своїм власним життям.
– Я так і зроблю. Якщо ніхто не візьме мене заміж, я поїду у Париж і відкрию власну крамницю.
– Я думала, ти хочеш поїхати місіонером у джунглі.
– Це на той випадок, якщо моя крамниця не буде успішною, а мій коханець відмовиться від мене.
На