Українська міфологія. Володимир Галайчук
душу господаря після його смерті. Домовик – це насамперед похідний від душі померлого предка дух-опікун.
Уявлення про годованця здебільшого побутують у Карпатах і на суміжних територіях, тоді як віра в домовика більше притаманна решті українських теренів. На Заході України своєрідною гранню між цими уявленнями є історико-етнографічна Волинь, де на межі з Надсянням, Опіллям і Поділлям виразно простежується карпатський варіант – тип духа-збагачувача, а на півночі спостерігають тяжіння до поліського типу домовика-предка. Водночас як ототожнення домовика з чортом, так і уявлення про нього як про душу померлого в Україні трапляються повсюдно.
Єдиного інваріантного прообразу домовика на українських землях немає, наявні лише більш чи менш загальні діалектні тенденції до його характеристики, які співіснують з іншими, менш популярними.[287]
Назви. Перша виразна згадка про домашніх духів у східних слов’ян датована кінцем XIV ст.[288] Автор згадує про «проклятого біса-хороможителя», ніяк не пояснюючи, що криється за цією назвою. Найімовірніше, що так представник церкви назвав домовика. Саме ж слово домовик чи не вперше згадане в граматиці початку ХІХ ст., де українських дідька, домовика витлумачено через переклад російською мовою – дедушка домовой [289]. Безперечно, слово домовик на той час уже було добре відомим. Водночас можна припустити, що в українців, як, наприклад, у чехів, давнішою за походженням була назва домашнього духа дідько, яка вказувала на генезу персонажа від душі старшого з померлих у сім’ї.
Сьогодні слово домовик як загальна назва відоме повсюдно в Україні. Також цього персонажа називають домовік, хадзя́йнушка домовік, домовічок, домовий, домовой, домовій, домник, батюшка домовой, хазяїн, хазяїн дома. Лише на Сарненщині зафіксовано назву перéйма: «Старші люди казали – перейма, а тепер вже кажуть – домовиік. То те саме».[290] Вочевидь, ця назва є віддієслівною, від переймати – ‘завертати худобу’.
Унаслідок ототожнення домовика з «нечистою силою» (безпосередно з чортом, годованцем, «безпірним» покійником тощо) використовують і назви нечиста сила, лихий, ліхáч, нилапóй, дідько, чорт, чортик, сатана, враг, злий, злий дух, нидобрий, погань, нячисьцік, лякайло, пужало, начнік, нєдобра душа, мєртвєц, сьмєрть, «той, шчо памьор», знахор, коўдуннік [291], зрідка – панок, панич, федик, антипко [292], а то й хóванець чи виховáнець [293]. Водночас назва в цьому випадку не може бути достатньо надійним ідентифікатором.
Походження. У разі ототожнення домовика з годованцем також можуть вважати, що він з’являється з так званого зноска, що його можна придбати «з усім» тощо. Водночас у більшості регіонів в уявленнях про домовика його появу пов’язують із закладанням підвалин чи фундаменту хати, зведенням комина чи печі, із завершенням будівництва:
– «Заводиця, кажуть, як хату
Галайчук В. «Взаємини» людини та домовика у віруваннях українців Полісся / В. Галайчук // Вісник Львівського університету. – Серія: історична. – 2003. – Вип. 38. – С. 568–584. Його ж: 1. Уявлення про домашніх духів у селі Пороги Богородчанського р-ну Івано-Франківської області (За польовими матеріалами) // Вісник Львівського університету. – Серія: історична. – 2005. – Вип. 39–40. – С. 456–485. 2. Демонологічна палітра бойків Старосамбірщини: Вірування у домашніх духів (На польових матеріалах) // Етнічна культура українців: Ювілейний збірник до 10-річчя кафедри етнології. – Л., 2006. – С. 198–216. 3. Причинки до поліської демонології: вірування у домовика // Народознавчі зошити. – 2006. – № 3–4. – С. 457–464.
Слово св. отца Василья о посте, поучение // Златая цепь. Главное собрание библиотеки Троице-Сергиевой лавры. – Рукоп. № 11. – Л. 91об.
[Павловский А. П.] Грамматика малороссійскаго наречія, или Грамматическое показаніе существеннейшихъ отличій, отдалившихъ Малороссійское наречіе отъ чистаго Россійскаго языка, сопровождаемое разными по сему предмету замечаніями и сочиненіями: Сочин. Ал. Павловскій. – СПб., 1818. – С. 33.
Зап. 25.08.2004 у с. Білятичі Сарненського р-ну Рівненської обл. від Саковської Катерини Савівни, 1920 р. н., уродженки с. Кричильськ цього ж р-ну.
Див. також: Виноградова Л. Н. Региональные особенности полесских поверий о домовом / Л. Н. Виноградова // Славянский и балканский фольклор: Этнолингвистическое изучение Полесья. – М.: Индрик, 1995. – С. 142.
Про домовика-антипка знаходимо відомості з Житомирщини й у В. Кравченка (Див.: Кравченко В. Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх іньшіх, недалекіх від цього села місцевостях Житомірського повіту на Волині: Етнографичні матеріали, зібрані Кравченком Васильом. – Житомір, 1920. – С. 55–56). В іншому місці, однак, автор описує персонажа з цією назвою вже як чорта: «Антипко – злий дух, який може звести людину до дванадцятої години ночі у полі на дорозі. Має силу, лише доки заспівають півні» (Там само. – С. 157).
Sokalski B. Powiat Sokalski pod względem geograficznym, etnograficznym, historycznym i ekonomicznym / B. Sokalski. – Lwόw, 1899. – S. 250.
Чубинскій П. Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ. Юго-Западный отдѣлъ. – С.-Петербургъ, 1872. – Т. І: Вѣрованія и суевѣрія. Загадки и пословицы. Колдовство. – С. 208.