Потік. Психологія оптимального досвіду. Мігай Чиксентмігаї
через які ці зовнішні захисні споруди здебільшого не працюють.
Щит культури
У ході людської еволюції, в міру того як кожна людська спільнота поступово усвідомлювала весь жах своєї ізоляції в космосі та уразливості, вона створювала міфи й вірування, прагнучи перетворити випадкові, нещадні сили всесвіту на керовані або хоча б пояснювані моделі. Однією з основних функцій будь-якої культури було захищати членів спільноти від хаосу, переконувати їх у власній важливості й кінцевому успіху. Для ескімоса, мисливця з басейну Амазонки, китайця, індіанця Навахо, австралійського аборигена, мешканця Нью-Йорку – для кожного з них є само собою зрозумілим, що він живе в центрі всесвіту й доля особливо прихильна до нього, що забезпечує йому легкий шлях у майбутнє. Без такої віри у свої виняткові привілеї нам було б непросто відповідати на виклики життя.
Так воно й має бути. Але в деяких випадках переконання, що ми знайшли притулок у лоні доброзичливого космосу, стає небезпечним. Необґрунтована й безмежна довіра до щитів – культурних міфів – може призвести до не менш сильного розчарування, коли вони раптом будуть зруйновані. Це, як правило, стається, коли культура переживає період розквіту, коли її представникам здається, що вони знайшли спосіб контролювати сили природи, що вони обрані і їм більше не варто боятися жодних серйозних невдач. Римляни дійшли до цього після кількох століть незмінного правління в Середземномор’ї, китайці були впевнені у своїй незнищенній перевазі аж до монгольського завоювання, так само як ацтеки – до приходу іспанців.
Ця культурна зарозумілість, занадто самовпевнена віра в особливі привілеї, даровані нам всесвітом, переважно байдужим до людських потреб, як правило, призводять до біди. Необґрунтоване відчуття безпеки рано чи пізно змінюється суворим пробудженням. Коли люди починають вірити, що прогрес неминучий, а життя легке, вони зазвичай швидко втрачають мужність і рішучість уже за перших ознак лиха. Варто їм усвідомити, що те, у що вони вірили, не є абсолютною правдою, вони втрачають віру й в усе інше. Позбавлені звичної опори, яку давали їм культурні цінності, вони відчайдушно борсаються в трясовині страху й апатії.
Такі симптоми розчарування неважко побачити навколо. Найбільш очевидні з них пов’язані з поширенням апатії, яка уражає так багато життів, тоді як по-справжньому щасливих людей дуже мало. Чи багато ви знаєте людей, яким до вподоби те, чим вони займаються, які небезпідставно задоволені своєю долею, не шкодують про минуле й упевнено дивляться в майбутнє? Діогену з його ліхтарем двадцять три століття тому було важко знайти серед своїх співгромадян чесну людину, але сьогодні він, мабуть, мав би ще більший клопіт, розшукуючи щасливу.
Ця загальна недуга не пов’язана безпосередньо із зовнішніми причинами. На відміну від багатьох інших націй у сучасному світі, ми не можемо звинуватити в наших проблемах суворі природні умови, бідність чи вторгнення іноземної окупаційної армії.