Вітер часу. Влад Наслунга
і привітався, але ніхто не звернув на нього увагу. Коли Володя переліз через борт у кузов, то побачив, що місць практично немає. Тому він пробився ближче до кабіни і нахабно втиснувся між молодою жінкою і високим парубком, викликавши обурення представниці прекрасної половини людства. Вона спробувала його випхати, але Володя опирався. Машина, тим часом, рушила.
– Хто ти такий? – гнівалась жінка. – Бачиш, що вже зайнято?
– Так усе ж зайнято, а їхати треба, – відповідав Володя, помітивши красиві надуті губки і темно-карі очі сусідки. «Непогано я сів», – подумав.
Тут він побачив свого вчорашнього знайомого, одягнутого в шорти до колін і робочу куртку з геологічною емблемою на рукаві у вигляді бурової вишки і двох схрещених молотків. Він з посмішкою, обернувшись, дивився на сердиту жінку. Простягнувши Володі руку, сказав:
– Привіт! Познайомся, ще один старший геолог.
Кремезний чоловік з привітним обличчям і посивілою головою, який сидів поруч з ним, теж обернувся і потиснув руку Володі:
– Монахов.
– А ти, – звернувся він до сердитої красуні, – могла б сьогодні не їхати на ділянку. У тебе в камеральці багато роботи. Але коли вже поїхала, терпи.
– А тебе як звуть? – обернувся до неї Володя.
– Люда, – відповіла вона без великого бажання.
– Я – Володя, старший геолог на бурінні.
Люда промовчала, але злегка посунулась, звільнивши Володі трохи місця. За півгодини, залишаючи за собою хвіст тонкого пилу, машина наблизилась до однієї з ділянок. Володя побачив вишки двох пересувних станків УРБ-3АМ, змонтованих на автомашинах МАЗ.
– Буріння над усе, – зауважив вчорашній знайомий. – А ми далі поїдемо.
Крім Володі з кузова вилізли Люда і два парубки, як з’ясувалось, техніки-геофізики. Вони попрямували до автомашини ГАЗ-63, на якій була змонтована червона будка. Буріння свердловини закінчилось біля другої години ночі, відразу ж сюди виїхали водовозки, щоб промити забій свердловини, і каротажка, тобто ця машина з будкою. Володя теж попрямував до каротажки. Двері будки були відчинені, там коло радіометра сидів невисокий чоловік у картатій ковбойці. Другий, мабуть робітник, в брезентових рукавицях стояв біля обсадної труби, яка виднілась на півметра над поверхнею землі, і поправляв опущений у свердловину кабель. Побачивши прибулих, чоловік у ковбойці залишив крісло коло радіометра і виліз назовні.
– Йди ти, сідай, – кивнув він одному з техніків, які підійшли. – Дивись, щоб стрічку не заїло, щось самописець барахлить. Там на глибині 340–346 метрів аномалія, я вже зробив деталізацію, а ти закінчуй каротаж.
Технік-геофізик забрався в будку, туди ж повернувся робітник і став за лебідку, що піднімає каротажний кабель.
Чоловік у ковбойці подивився на Володю і простягнув руку. Володя раніше вже бачив його в Об’єднанні і знав, що він – старший геофізик експедиції в Каратау. Звали його Мішею, він працював вже років п’ять,