Історія русів. Український переклад. Неизвестный автор
Україні. «„Історія Русів“, – писав той таки М. Драгоманов у статті „На захист невідомого покійника автора „Історії Русів““, – була безпосередньою предтечею „Кобзаря“ Шевченка, на якого самого вона, очевидно, мала справжній вплив. І якщо, як це можна бачити, наприклад, із „Записок сенатора Соловйова“ („Русская Старина“, 1881, № 4, с. 748–749), чернігівське і полтавське дворянство було одним із небагатьох, яке в 1857 р. не висловлювалось хоч проти особистого визволення селян і якщо це дворянство дало декількох діячів партії, що більше сприяла селянам у редакційних комісіях, у цьому в значній мірі треба бачити вплив „Історії Русів“». М. Костомаров зазначив, що «Історія Русів» «вся просякнута духом напівдворянського малоруського патріотизму, який недавно ще був у моді в середовищі малоросійської публіки», а П. Куліш зазначав: «Був на світі Кониський і своєю „Історією Русів“, мов якою завісою мальованою, закрив од нас старосвітчину, аж поки Шевченко не розідрав тієї завіси». Сам П. Куліш також піддався чарам цього твору, сліди користування «Історією русів» знаходимо зокрема в його повісті «Михайло Чернишенко» (Київ, 1843), де він на неї прямо посилається, а останнім свідченням захоплення «Історією русів» була Кулішева «Україна. Од початку Вкраїни до батька Хмельницького», повністю залежна від «Історії русів». Але найбільше захоплений цим твором був М. Маркевич, який, як пише В. Горленко, «цілком обібрав це джерело»: текст його «Истории Малороссии» запозичено значною мірою з «Історії русів»; сліди цього впливу помічаємо і в «Украинских мелодиях» того-таки М. Маркевича (1831). Вплинула також «Історія русів» і на представників «української школи» в польській літературі, зокрема на М. Чайковського, М. Гліщинського та інших; захоплений був цим твором відомий польський учений В. Мацейовський, який навіть переклав деякі фрагменти «Історії русів»; сліди впливу твору помітно в «Choniann-i» Г. Трентовського. Займалися польські вчені й критикою «Історії русів» (Л. Яновський), але тенденційною.
Нарешті, в пізнішому часі «Історія русів» залишила свої сліди в історичних поемах С. Руданського, в трагедії Й. Барвінського «Павло Полуботок», в «Молодому віці Максима Одинця» Олександра Кониського тощо. С. Єфремов, оцінюючи загальне значення твору для української культури, зазначив: «„Исторія Руссов“ була немов пророкуванням про близьке національне відродження України і оправданням її нового письменства, з якого те відродження почалося».
Що ж собою являла «Історія русів» як твір? Вона подавала картину історичного розвитку України від найдавніших часів до другої половини XVIII століття, власне, до 1769 року. Автор працював у традиціях так званих козацьких літописів, тими літописами він і користувався, доповнюючи виклад переказами, власними споминами, а подекуди (XVIII століття) – документами. Основна засада твору – натуральне, моральне та історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний розвиток, а боротьба українського народу за визволення – головний зміст книги. Загалом