Хрещений батько. Маріо П’юзо
приголомшувала недбалість, із якою отой Корлеоне наказав знищити всесвітньовідомого коня, вартого шістсот тисяч доларів. Шістсот тисяч! І це ще тільки початок. Вольц аж здригнувся. Подумав про свої успіхи в житті – він багатий, може мати найвродливіших жінок світу, досить лише поманити пальцем і пообіцяти контракт. Його приймали королі й королеви. У нього гроші й влада – яке життя може бути краще? Отож чи варто ризикувати всім через чиюсь примху? Можливо, він і зумів би притиснути Корлеоне, але яке покарання передбачене законом за знищення рисака? Вольц нестямно зареготав. Лікар і слуги стурбовано подивилися на нього. Йому набігла вже інша думка. Він став би посміховищем Каліфорнії хоча б тому, що хтось презирливо й зухвало кинув виклик його могутності. Ця думка переконала його. Разом з думкою про те, що його можуть не просто вбити, що в тих людей у запасі має бути щось підступніше й жахливіше за саму смерть.
Вольц віддав потрібні розпорядження. Забігав довірений персонал. Лікар і слуги під загрозою довічної ворожнечі з боку Вольца й студії поклялися тримати язик за зубами. Пресу повідомили, що рисак Хартум здох від хвороби, яку підхопив у дорозі, коли його везли з Англії. Останки коня потайки закопали в маєтку.
А через шість годин Джоні Фонтане подзвонив режисер фільму й сказав: наступного понеділка його чекатимуть на студії, щоб розпочати зйомки.
Того ж вечора Хейген зайшов до дона підготуватися разом до завтрашньої важливої зустрічі з Вірджілем Солоццо. Дон викликав і свого старшого сина, який сидів, відсьорбуючи зі склянки воду. Масивне вродливе обличчя Сонні Корлеоне було вкрай зморене. «І досі волочиться з тією дружкою», – подумав Хейген. Ще одна морока.
Дон Корлеоне вмостився в кріслі, пахкаючи сигарою «Ді Нобілі». Хейген підбивав його перейти на гаванські, але дон заявив, що від них йому дере в горлі, отже, Хейгенові доводилося стежити, щоб у кабінеті завжди була скринька «Ді Нобілі».
– Чи все нам відомо? – запитав дон.
Хейген відкрив теку зі своїми записами. Нотатки нікого не могли б скомпрометувати, то були умовні позначки для пам’яті, щоб не обминути жодних важливих моментів.
– Солоццо прийде до нас просити допомоги, – говорив Хейген, – він хоче, щоб «родина» вклала принаймні мільйон доларів і гарантувала певну безпеку від правоохоронних органів. За це нам дадуть частку в прибутках, але невідомо яку. Солоццо заручився підтримкою «родини» Татталья; і вони також матимуть частку в прибутках. Йдеться про наркотики. Солоццо має зв’язки в Туреччині, де вирощують опійний мак. Звідти він перевозить його до Сицилії. Там усе безпечно. На Сицилії в нього підприємство, що виробляє з маку героїн. Задля страховки передбачено, якщо треба, переробляння і в морфій, і в героїн. А втім, завод на Сицилії, здається, і так добре убезпечений. Єдина притичина – це перевезення в Америку і розповсюдження тут. Ну і, звісно, йому потрібен початковий капітал. А мільйон доларів готівкою, як відомо, на вулиці не валяється. – Хейген