Хрещений батько. Маріо П’юзо
контори нашого старого. І сьогодні теж. Хтось перевіряв, чи прийде Полі, чи хтось інший його підміняє. А може, ще з якихось причин. Це вже однаково. – Сонні знизав плечима. – Слава богу, що це Полі. Бо Клеменца тепер нам потрібний до зарізу.
Майкл нерішуче запитав:
– Невже розпочнеться велика війна?
Погляд Сонні став невблаганний:
– У всякому разі, я збираюся розпочати, хай лише з’явиться Том. Доки старий не скаже мені щось інше.
– А чом би тобі не почекати, поки не оклигає старий? – запитав Майкл.
Сонні допитливо подивився на нього:
– Як ти, у дідька, заслужив свої бойові медалі? Коли на нас наведені пістолети, то ми мусимо битися. Я лише боюся, що вони не випустять Тома.
Це здивувало Майкла:
– А чому?
Сонні знову терпляче пояснив йому:
– Коли поцупили Тома, то вважали, що старому каюк, а вони, мовляв, укладуть угоду зі мною й Томом. Том на першій стадії буде заручником, а потім ним скористаються, щоб через нього викласти нам їхні умови. Тепер, коли старий живий, вони знають, що я не здатен укласти з ними нічого, і Том уже їм не потрібен. Можуть випустити його, а можуть і вбити, залежить від того, як забагнеться Солоццо. Можуть порішити, аби показати нам, що справді прагнуть домогтися свого і мають намір задавити нас.
– А як Солоццо спало на думку, що він зможе домовитися з тобою? – поцікавився Майкл.
Сонні зашарівся та якусь хвилинку не відповідав. Потім сказав:
– Кілька місяців тому в нас із ним була зустріч. Солоццо прийшов до нас із пропозицією щодо наркотиків. Старий випровадив його ні з чим. Але під час зустрічі мене потягло за язик, я бовкнув зайвого, він второпав, що в душі я стою за угоду з ним. Скільки разів старий утовкмачував мені: ніколи не можна показувати стороннім, що в «родині» є незгоди. Отож Солоццо й вирішив, що як він прибере старого, мені доведеться пристати на його умови відносно наркотиків. Без старого сила «родини» стане меншою принаймні наполовину. Але я будь-що воюватиму, аби зберегти все діло старого. Наркотики – це справа майбутнього, і хоч-не-хоч нам доведеться взятися за них. Він вирішив пристрелити старого із суто ділових міркувань, у нього не було ніяких особистих мотивів. Ну, і ці ділові міркування я цілком розумію й згодився б із ним. Звісно, з обережності Турок ніколи не підпустить мене до себе і на гарматний постріл. Але він знає також: якщо я погоджуся на його пропозиції, то інші «родини» нізащо не дозволять мені років через два розпочати війну лише задля помсти. Крім того, його підтримує «родина» Татталья.
– А якби їм пощастило загнати старого на той світ, що б ти робив?
Сонні відповів дуже просто:
– Солоццо вже труп. Мені байдуже, чого це буде коштувати. Мене ніщо не зупинить, навіть якщо нам доведеться воювати з усіма п’ятьма «родинами» Нью-Йорка. «Родину» Татталья я зітру на порох. Мені начхати, якщо й нам усім доведеться йти на той світ разом.
– А тато розіграв би все інакше, – спокійно сказав Майкл.
Сонні люто махнув рукою:
– Знаю,