Трейнспоттінґ. Ірвін Велш
Нового року, Стіве. Я на Кінгc-Кросі. За десять хвилин сідаю на единбурзький потяг. Ти зможеш зустріти мене на вокзалі о десятій сорок п’ять?
– Щоб мені, нахер, у пеклі горіти! Ти жартуєш… ой, бля! Нема жодного іншого місця в світі, де б йа був о десятій сорок п’ять. Це найкращий дарунок мені на Новий рік. Стелло… те, що йа казав тобі тоді… то щиро, все насправді так, шупиш?..
– Це добре, бо мені здається, я тебе кохаю… я тільки те й робила, що думала про тебе.
У Стіві застряг клубок у горлі. Він відчув, як сльози навертаються йому на очі. Одна перелилася через вінця й покотилася по щоці.
– Стіве, з тобою все гаразд? – спитала Стелла.
– Краще, ніж просто гаразд, Стелло. Я кохаю тебе. Достеменно, без брехні.
– Курва… гроші кінчаються. Тільки не здумай морочити мені голову, Стіве, це, бля, не іграшки… побачимося за чверть до одинадцятої… я кохаю тебе…
Я кохаю тебе! Я кохаю тебе! Пішли гудки, зв’язок припинився.
Стіві ніжно тримав слухавку, ніби це було щось інше, ніби вона була чимсь приналежним Стеллі. Потім він її поклав і нарешті пішов помочився. Ніколи ще він не почувався таким енергійним. Дивлячись, як його смердюча сеча піниться в унітазі, Стіві дозволив своєму мозку поринути в благосні думки. Потужне почуття любові до світу охопило його. Настав новий рік. Як за щасливої давнини. Він любив усіх, особливо Стеллу і своїх друзів на цій вечірці. Своїх товаришів. Душевних бунтівників, сіль землі. Він навіть фанатів «Джембів» любив, попри все. Вони – добрі люди, просто підтримують свою команду. Він готовий запросити до себе в гості цього року багацько з них, незважаючи на наслідки. Стіві з радістю водитиме Стеллу по всьому місту на різні вечірки. Це буде чудесно. Футбольні непорозуміння – це нісенітниця, яка не грає жодної ролі, дурня, що діє проти єдності робітничого класу, забезпечуючи вільну гегемонію буржуазії. Стіві вже добре це збагнув.
Він пройшов прямо в кімнату і поставив на вертушку пісню «Проклеймерз» «Сонце осяяло Ліф»[66]. Йому хотілося вшанувати той факт, що, куди б він не поїхав – тут залишається його дім, тут його народ. Після кількох роздратованих вигуків це припало до смаку. Невдоволення з того приводу, що Стіві зняв попередню платівку, вщухло з огляду на його безмежне щастя.
Він ляскав Томмі, Рентса, Беґара, всіх підряд по плечах, голосно наспівував, кружляв в обіймах Келлі, не переймаючись, яке враження справила на присутніх його метаморфоза.
– Класно, шо ти знов із нами, – сказав йому Ґев.
Він залишався піднесеним упродовж усього матчу, тоді як інші почувалися радикально інакше. Знову він віддалився від своїх друзів. Спершу Стіві не міг поділяти їхніх радощів, тепер він не міг перейнятися їхнім відчаєм. «Гібси» програвали «Серцям». Обидві команди використовували сміховинно мало можливостей: це була якась школярська гра, але «Серця» принаймні забивали. Кумарний обхопив руками голову. Франко злобно зиркав на фанатів «Сердець», що пританцьовували по той бік поля. Рентс кричав, що тренера треба гнати у відставку. Томмі
«The Proclaimers» («Провісники») – единбурзький рок-гурт, що співає шотландською говіркою; «Sunshine on Leith» (1988) – лірична титульна пісня з їхнього другого альбому, яка стала гімном футбольної команди «Hibernian».