Трейнспоттінґ. Ірвін Велш
разу він сказав нам: «У цій грі нема друзів. Тіки спільники».
Йа думав був, то він просту шалапутно рисується таким брутальним, аж поки не роздивився глибше. Тепер йа точно знаю, шо саме цей їбучий пиздюк мав на увазі.
Хай Джонні – дилер, а разом з тим він і нарик. Тре’ троха вище вилізти по цій драбині, перш ніж знайдеш дилера, який сам не вжива. Ми прозвали Джонні Паньматкою-Ігуменею за те, шо він уже так віддавна присаджений на цю звичку.
Невдовзі і йа теж почав почуватись херово. Нас вже гидотно сіпало, коли ми клигали вгору сходами до кубла Джонні. З мене скрапувало, наче з мокрої губки, кожен крок віддавався новим виплеском крізь пори. Кумарному, ма’ть, було ше гірше, але для нас цей пиздюк вже почав випадати в небуття. Йа за нього згадував тіки тоді, коли він згорблено застигав перед нами біля перил, заступаючи мені шлях до Джонні й товару. Він хапав ротом повітря, розпачливо тримаючись за поруччя з таким виглядом, ніби ось-ось вирига в сходовий колодязь.
– Все ’аразд, Саю? – питаю йа нервово, роздратований на пиздюка, бо затримує нам ходу наверх.
Він відмахнувся, струснув головою і зіщулився очима нагору. Йа більш не балакаю. Коли тобі так, як от йому зара’, не хочеться ні самому балакати, ні щоб з тобою балакали. Йа теж не хочу. Йа іноді думаю, шо люди стають нариками того, шо підсвідомо вони прагнуть бодай трішки тиші.
Коли ми врешті подолали сходи, Джонні винесло з його кубла. Розпочалися словесні кольки.
– Отже, йа маю особисто Кумарного і ще Рентабельного, яко’о теж кумарить! – зареготав він так високо, як той сраний повітряний змій зліта.
Джонні часто заразом з заштриком нюхав кокс або мутив собі «спідбол» з гриця й кокаїну. Він вважав, шо йому так довше преться, це його боронить від сидіння туплячись цілими днями у стіни. Пиздюки під кайфом дуже вкурвлюють, коли сам почуваєшся отак, як ми зараз, бо ну надто сильно вони, бля, кайфують від свого кайфу, аби розраяти чи бодай помітити твої страждання. Якщо п’яндиголові в пабі хочеться, щоб кожен пиздюк відтіль вилазив таким же, як він, то справжньому нарику (на відміну від того, хто спожива вряди-годи і якому потрібен спільник в цім злочині) насрати на будь-кого іншого.
Там були Реймі й Елісон. Ел якраз варила. Це обнадіювало.
Джонні, пританцьовуючи й наспівуючи їй, рушив до Елісон:
– Гей-ей, гарнюню, шооо це ти там вааариш…
Він обернувся до Реймі, котрий неухильно зирив у вікно. Реймі вмів розпізнати поліцая у вуличному натовпі, як ото акули вміють відчути кілька краплин крові в океані.
– Реймі, ввімкни щось путнє. Мене верне від цього нового Елвіса Костелло[9], хоч йа не в змозі перестати слухати цього пиздюка. Чародій їбучий цей чолов’яга, це йа вам кажу.
– Такий собі двобічний притичень на південь поза Ватерлоо[10], – каже Реймі.
Цей пиздюк всякчас закида зайвим безглуздим гівном, зайобуючи тобі голову, коли в тебе ломка і ти хо’ в ньо’підмолотитися. Нас завше вражало, що Реймі запав на шириво так круто. Реймі був децл схожим на мого
Elvis Costello (нар. 1954) – гітарист, співак, композитор, який розпочинав як панк-рокер, але згодом виріс у авторитетного майстра різноманітних музичних жанрів.
Реймі має на увазі Монумент Ватерлоо – 45-метрову стелу поставлену на кордоні Шотландії з Англією у 1824 році, а також те, що справжнє прізвище в ірландця за походженням Елвіса Костело шотландське – MacManus, хоча народився музикант у Лондоні й асоціює себе з англійською («південною», на погляд шотландців) культурою.