Дім, у котрому заблукав час. Вiкторiя Гранецька
Що таке життя у приймах, він добре пам’ятав ще з часів Ольги та Назарчика. Шалене кохання до скону? Тепер він уже не знав, чи кохає Алісу, та й не казав їй жодного разу, що любить (щоразу, як йому до горла підступалися слова кохання, Богдану видавалося, що зараз десь поряд візьметься шкільне вікно з бузковою фіранкою та клятою драценою і він вилетить з того вікна, заледве комусь скаже: «Я тебе кохаю»). На диво, Аліса не вимагала жодних зізнань у почуттях, вона вдовольнилася простим «виходь за мене». А тепер ті батькові слова… Попри все батько пообіцяв, що на весілля синове прийде, й обіцянку свою дотримав.
Не прийшов Богдан. Цілу ніч йому снилися жахіття – він конав у зашморгу, мотузка хижим звіром вгризалася в горлянку, йому не вистачало повітря – ось-ось і… він прокинувся. Чи не прокинувся?
…Сьома тридцять. Аліса саме вибралася з ліжка, вона приймає ванну і думає про найщасливіший день у своєму житті.
…Рівно восьма. Вона зручно вмощується перед дзеркалом у приємному чеканні – на цю годину в неї призначена зачіска і макіяж.
…Чверть на десяту. Аліса вже готова їхати до РАГСу – вона справжня красуня у білосніжній сукні та фаті з довжелезним шлейфом, і вона ще не здогадується, що Богдан не прийде.
…Нарешті десята. РАГС. Підходить їхня черга. Аліса знервовано телефонує Богданові, вона впевнена – щось сталося, тільки б щось сталося, бо ж не може бути такого, щоб він просто не прийшов…
…Десята тридцять. Все зрозуміло. Він не прийде. Він мерзотник і остання сволота. Аліса губить весільний (дизайнерський) букет, який збиралася картинно кидати подружкам за звичаєм, перейнятим з американських фільмів, і повільно прямує до виходу. Шлейф волочиться за нею. Гості покірно розступаються, пропускаючи дівчину у весільному вбранні. А потім усі погляди спрямовуються на його батька.
Він, як і обіцяв, прийшов. Він стоїть у своєму єдиному пристойному костюмі посеред натовпу людей, ніяково стискає у спітнілих долонях носову хустинку – такий чесний і такий жалюгідний водночас – і каже, що йому дуже шкода, він правда не знає, де Богдан, а ще він каже, що поверне їм усі гроші, витрачені на весілля.
Богдан сидить у своїй найманій квартирці в самих лише трусах, сидить на ліжку, опустивши голову на руки, і не розуміє, навіщо він так зробив. Він ніби бачить усе, що відбувається у РАГСі, йому до болю шкода батька, шкода Алісу, яка ридає в салоні таткового «джипу» (такій дівчині не можна виставляти себе на посміх), шкода себе – тому що він такий.
За якийсь тиждень він зателефонує батькові і скаже, що так вийшло, спробує дібрати якихось непотрібних слів, повідомить, що він уже говорив з Алісою – усе нормально, вони вирішили, що саме Богдан особисто має відшкодувати ті витрати на весілля, котре не відбулося. Але батько, якусь хвилину помовчавши, заперечить.
– Ні, – скаже він. – То я маю відшкодувати їм витрати. То моя провина. Бо це я виховав тебе таким, – і повісить слухавку.
Більше вони не бачилися і не говорили. Батько все сплатив. Частинами,