Принц України. Тимур Литовченко
їх у необачної доглядальниці… Якби тільки Олександра була вдома, вона, ясна річ, нізащо не допустила б настільки безглуздої пропажі. Однак жінка перебувала поруч із вмираючим дядьком. Як і понад три десятиліття тому, доля знову звела їх у лікарні. Тільки минулого разу з лап смерті вирвалася Олександра…
Розташування 60-ї армії 1-го Українського фронту,
район м. Дембіца, південно-східна Польща, кінець серпня 1944 року
Два з половиною метри на майже два метри – ось тобі й весь простір для роботи! Спробуй-но на такій «сцені» нормальну балетну партію станцювати… Та ще ці кляті відсутні п’ять сантиметрів завширшки!..
І-і – р-раз!
І-і – дв-ва!
Бат-ман!..[1]
І-і – тр-ри!
Ну, так, головне – не промахнутися на ті самі п’ять сантиметрів, яких завширшки до двох рівних метрів бракує. Адже якщо промахнешся – полетиш на землю, а до неї ще метр, а там вибоїни та каміння…
І-і – р-раз!
Плі-є!..
І-і – дв-ва!
І-ще!..
Бувало, вона все ж таки промахувалася і падала. Всяке бувало: при такому графіку виступів іноді втомлюєшся так, що на ходу засинаєш. Себто в стрибку…
І-і – р-раз!
І-і – дв-ва!
І-і – тр-ри!
Моло-дець!..
Ех, замала «сцена», та що поробиш?! Такі стандартні розміри кузова у «полуторки»:[2] двісті п’ятдесят один з половиною сантиметр завдовжки, сто дев’яносто п’ять сантиметрів завширшки. Сто дев’яносто п’ять – і ні сантиметром більше. Не двісті. Не два метри, себто. Про це-то і йдеться…
І-і – р-раз!
І-і – дв-ва!
Ара-беск!..
І-і – р-раз!
І-і – дв-ва!
Піру-ет!..
Все, виступ відпрацьовано. Бійці, які розляглися просто на нагрітій спекотним сонцем землі, оглушливо аплодують, вигукують «Браво!!!» і вимагають станцювати «на біс». Але ні, не вийде, товариші дорогі: балерина просто падає від втоми на послужливо підставлені руки музикантів – добре, що сьогодні хоч обійшлося без польоту шкереберть з кузова полуторки…
Тому виступу «на біс» не буде. Зараз є можливість бодай трішечки перепочити перед довгою дорогою. А ви, дорогі товариші бійці та командири, послухайте-но краще скетч! У нас в концертній бригаді є двоє чудових хлопців: Хомич і Єремеїч – їхні сценічні імена. Ото їхні скетчі й послухайте. На здоров’я.
А їй – відпочивати, відпочивати…
Відпочивати?! Як би не так.
– Ба-ле-ри-ну!.. Ба-ле-ри-ну!..
І дружні синхронні аплодисменти, що рвуться з десятків огрубілих чоловічих долонь.
Вимагають її на імпровізовану «сцену».
Не хочуть слухати чудових хлопців Хомича і Єремеїча.
Хочуть балет дивитися.
Ех, товариші дорогенькі, не знаєте ви всього! Або ж не розумієте, наскільки важко, причому далеко не з першої спроби Олександрі Тимченко вдалося-таки переконати своє концертне начальство, щоб її номер «Червона лебідонька» (що тепер з незмінним
Батман, пліє, арабеск, пірует, фуете – рухи в класичному балеті. (
Радянський вантажний автомобіль ГАЗ-АА, що випускався на Горьківському автозаводі й мав вантажопід’ємність 1,5 т.