Магеллан. Амеріґо (збірник). Стефан Цвейг
В ньому жахливою німецькою мовою повідомляється, що якесь португальське судно десь на сороковому градусі південної широти відкрило й обігнуло cabo, себто мис, подібний до мису Доброї Надії, і що за ним зі сходу на захід простягається широка протока, яка нагадує Гібралтар і яка веде до іншого моря, так що цим шляхом дуже просто можна вийти до Молуккських островів – «Островів прянощів». Таким чином, це повідомлення незаперечно стверджує, що Атлантичний і Тихий океани сполучені між собою – quod erat demonstrandum[34].
Тим самим загадка, здавалося б, нарешті, розв’язана, і Магеллана остаточно звинувачено в узурпації, в плагіаті відкриття, зробленого до нього. Адже Магеллан, безперечно, мав бути обізнаний з результатами тієї експедиції, що передувала португальській, не згірше, ніж отой безіменний аугсбурзький географ, котрий репрезентував інтереси німецьких судновласників у Лісабоні, а відтак вся його заслуга перед всесвітньою історією зводиться до того, що він завдяки своїй енергії зумів зробити добре пильновану таємницю істиною, яка так багато важить для всього людства. Отже, спритність, вправність, рішучість у використанні чужих досягнень – ось, мабуть, і вся таїна Магеллана.
Але – як не дивно – гвинт прокручується ще на один виток – постає ще одне, останнє запитання. Адже нам сьогодні відоме те, чого не знав Магеллан: учасники тієї невідомої португальської експедиції насправді й близько не підійшли до Магелланової протоки, а їхні повідомлення, котрі Магеллан отак легко прийняв на віру, як і, зрештою, Мартін Бегайм та Йоганн Шенер, насправді ґрунтувалися на непорозумінні, на звичайнісінькій омані. Бо що саме могли бачити (тут ми підходимо до самої суті проблеми) оті мореплавці на сороковому градусі південної широти? Що, власне, повідомляє нам очевидець в «Newe Zeytung»? Лише те, що ці мореплавці десь на сороковому градусі південної широти відкрили морську бухту, якою вони пливли два дні, так і не побачивши її кінця, і, врешті, потрапивши в шторм, змушені були повернути назад. Отже, те, що вони бачили, було початком певного водного шляху, котрий, як їм гадалося, – лишень гадалося, – мав бути жаданою протокою, що з’єднувала Атлантичний океан з Тихим. Але ж справжня протока розташована – це відомо з часів Магеллана – на п’ятдесят другому градусі південної широти. Що ж могли бачити ті невідомі нам мореплавці поблизу сорокового градуса? Щодо цього маємо досить обґрунтоване припущення. Бо той, хто вперше на власні очі зачудовано споглядав неосяжні, широченні, наче море, простори Ла-Плати там, де вона впадає в океан, – тільки той зрозуміє, що не випадково, ба навіть неминуче це велетенське річкове гирло можна прийняти за затоку, за море. І хі6a не природно, що мореплавці, які ніколи не зустрічали в Європі такого велетенського потоку, побачивши цей неосяжний обшир, дочасно тріумфували, не сумніваючись у тому, що це і є жадана протока, що сполучає обидва океани? Найкращим доказом того, що лоцмани, на яких посилається «Newe Zeytung», прийняли гігантську ріку за протоку, служать оті
Що й потрібно було довести (