Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан Цвейг
пісні, і жодна тінь тієї слави не падає на її творця Руже. Його прізвище не друкують на текстах, а господарі тієї доби не звертають на нього ніякої уваги, та й він сам ніколи не віддається прикрим спогадам. Адже – геніальний парадокс, який здатна вигадати тільки історія – творець революційного гімну – ніякий не революціонер, навпаки: той, хто як ніхто інший вів далі революцію своєю безсмертною піснею, хотів би всіма силами зупинити її. Коли марсельці й паризька потолоч – із його гімном на вустах – штурмували Тюїльрі й повалили короля, Руже вже стало досить революції. Він відмовляється складати присягу республіці і радше покинув би свою службу, ніж служив би якобінцям. Але слова «liberté chérie», «люба свобода», в його гімні для цього чесного чоловіка аж ніяк не пусті: нові тирани і деспоти в Конвенті йому огидні не меншою мірою, ніж він ненавидить коронованих і помазаних по той бік кордону. Він відверто висловлює своє невдоволення Комітетом громадського порятунку, коли його приятеля, мера Дітріха, хрещеного батька «Марсельєзи», і генерала Люкнера, якому вона була присвячена, а також усіх офіцерів та аристократів, які того вечора були її першими слухачами, потягли на гільйотину, і невдовзі вже виникла гротескна ситуація, бо поета революції арештували як контрреволюціонера, і його, саме його звинуватили на суді в зраді батьківщини. Тільки 9 термідора, яке разом із падінням Робесп’єра відімкнуло в’язниці, врятувало Французьку революцію від ганьби за передачу творця її безсмертної пісні «національній бритві».
Але все-таки то була б героїчна смерть, а не таке жалюгідне згасання в пітьмі, яке спіткало Руже. Нещасний Руже більш ніж на сорок років, на тисячі й тисячі днів пережив єдиний справді творчий день свого життя. З нього зняли мундир, у нього забрали пенсію, вірші, опери та тексти, які він написав, не друкували і не ставили в театрі. Доля не простила дилетантові, що він, не покликаний, проник у лави безсмертних. Дрібна людина заповнює своє дріб’язкове життя всякими дрібними і не завжди чистими оборудками. Карно, а згодом Бонапарт марно намагалися зі співчуття допомогти бідоласі. Щось у характері Руже стало безнадійно отруєним і дивним унаслідок жорстокості випадку, коли Господь і геній увійшли в нього на три години, а потім знову відкинули його у власну нікчемність. Руже з усієї сили лається і сперечається, пише Бопапарту, що хотів допомогти йому, зухвалі й патетичні листи, прилюдно вихваляє себе за те, що на народному референдумі голосував проти нього. Різні оборудки вплутали його в темні афери, і через котрийсь із незліченних векселів він був змушений навіть познайомитися з борговою в’язницею Сен-Пеларжі. Ніде не здобувши любові, зацькований кредиторами, постійно перебуваючи під наглядом поліції, він зрештою заповз кудись у провінцію і, немов із могили, ізольований і забутий, прислухається звідти до долі своєї безсмертної пісні; він ще пережив мить, коли «Марсельєза» з переможними арміями прокотилася по Європі, а потім мить, коли Наполеон, тільки-но ставши імператором, наказав викреслити