Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан Цвейг
підданий посилає королівському скарбнику Пасамонте на Еспаньйолі не тільки п’яту частину з подарунка Комаґре, належну по закону короні, а й, краще обізнаний зі звичаями світу, ніж сухий правник Енсісо, додає до офіційного послання ще й окремий щедрий золотий подарунок скарбникові з проханням затвердити його на посаді генерального капітана колонії. Хоча така дія аж ніяк не входила до повноважень скарбника, він усе-таки послав Нуньєсу де Бальбоа якийсь тимчасовий і насправді нікчемний документ. Водночас Бальбоа, прагнучи подбати про свою безпеку з усіх боків, послав двох своїх найнадійніших людей до Іспанії, щоб вони при дворі розповіли про його заслуги перед короною й повідомили про важливу новину, яку він виманив у касика. Йому треба, переказав Васко Нуньєс де Бальбоа до Севільї, лише загін тисячу чоловік, із таким загоном він зобов’язувався зробити для Кастилії так багато, як ще ніколи не робив до нього жоден іспанець. Нуньєс пообіцяв відкрити нове море і здобути нарешті знайдену Золоту країну, яку марно обіцяв Колумб і яку він, Бальбоа, завоює.
Здається, ніби для пропащого чоловіка, бунтівника й desperado, тепер усе повернулося на добре. Але наступний корабель з Іспанії привіз погану новину. Один із поплічників Нуньєса під час повстання, якого він свого часу послав до Іспанії, щоб той при дворі спростував звинувачення окраденого Енсісо, повідомив, що ситуація небезпечна для Нуньєса й загрожує навіть його життю. Одурений bachillero зі своєю скаргою на грабіжника утвердив свою правоту перед іспанським правосуддям, і воно присудило дати жертві відшкодування. Натомість звістка про недалеке Південне море, яка могла б урятувати Нуньєса, ще не дійшла до двору; хай там як, із наступним кораблем прибуде судовий виконавець, щоб притягти Бальбоа до відповідальності за бунт і або на місці оголосити йому вирок, або привезти в кайданах до Іспанії.
Васко Нуньєс де Бальбоа збагнув, що він пропащий. Він отримав вирок ще до того, як дійшла його звістка про Південне море, що лежить неподалік, і золоті береги. Річ зрозуміла, нею скористаються, коли його голова вже покотиться на землю, і хтось інший виконає його завдання, про яке він мріяв, а він сам уже нічого не може сподіватися від Іспанії. Всі знають, що він спровадив на смерть законного королівського губернатора, знають, що він свавільно прогнав із посади алькальда, – отже, той вирок ще слід назвати милосердним, бо йому загрожує тільки ув’язнення й не доведеться спокутувати своє зухвальство на ешафоті. На могутніх друзів він уже не може покладатися, бо й сам не має ніякої влади, а його найкращий адвокат – золото – ще має надто тихенький голос, щоб забезпечити йому ласку. Тільки одне може врятувати його тепер від кари за сміливість: ще більша сміливість. Якщо він відкриє нове море і новий Офір до того, як приїде судовий виконавець і його охоронці схоплять його й закують у кайдани, він ще може врятуватися. Тут, на краю населеної землі, він може вдатися тільки до своєрідної втечі, до втечі для грандіозного завдання, втечі в безсмертя.
Отож