Титан. Теодор Драйзер
і він скрушно похитав головою.
– Розумію, – відгукнувся Ковпервуд. – Вони не вміють бути вдячними за надану їм послугу.
– Так, на них покластися не можна, – продовжував генерал. – Здається, про все домовилися, все вирішили, а у них на гадці одне: як би дорожче тебе продати. Їм нічого не варто переметнутися на бік тієї ж «Північної компанії» і відкрити їм усі ваші карти. Тоді знову плати, а конкурент ще накине, і пішло-поїхало… – тут генерал зобразив на своїй фізії крайній смуток. – Втім, і серед цих панів є один-два таких, із котрими можна домовитися, – додав він. – Певна річ, якщо їх зацікавити. Маю на увазі пана Дьюнівея і пана Герехта.
– Бачите, генерале, мені зовсім не важливо, як це буде зроблено, – приємно посміхаючись, зауважив Ковпервуд. – Головне – щоб усе було зроблено хутко і без зайвого галасу. У мене немає ні часу, ні бажання вникати в усі подробиці. Скажіть, чи можна отримати концесії, не привертаючи до себе особливої уваги, і у що це обійдеться?
– Треба розкинути мізками, бо так одразу сказати важко, – задумливо відповів генерал. – Може обійтися і в чотири тисячі, може і в усі сорок чотири, а то й більше. Бог його знає. Треба гарненько роздивитися, дещо розвідати, – старому хотілося випитати у Ковпервуда, скільки той має намір витратити на цю справу.
– Гаразд, не будемо наразі цього торкатися. Я не жадібний. Я запросив сюди Сіппенза, голову «Газово-паливної компанії Лейк-В’ю», він скоро має прийти. Вам із ним разом доведеться працювати.
За кілька хвилин з’явився Сіппенз. Отримавши розпорядження всіляко підтримувати один одного і в ділових перемовинах у жодному разі не згадувати імені Ковпервуда, вони разом покинули кабінет свого нового боса. Дивна це була пара: досвідчений старий флегматик-генерал, до всього байдужий, опустився і ні в що не вірить, і чепурний, бадьорий Сіппенз, котрий мріяв помститися своєму давньому ворогові – могутній «Південній газовій компанії» – і використати як знаряддя помсти скромну на перший погляд компанію, що створювалася на північній околиці міста. Хвилин через десять вони вже були заодно: генерал посвятив Сіппенза в те, який скнара та нечупара у своїй громадській діяльності радник Дьюнівей і, навпаки, який обов’язковий є Джейкоб Герехт, звісно, аж ніяк не задарма. Але що вдієш – таке життя!
Узявши собі за правило не ставити все на одну карту, Ковпервуд вирішив запросити для «Газової компанії Гайд-парку» ще одного юриста, а як її голову залучити ще одну підставну особу. Це зовсім не означало, що він має намір відмовитися від послуг де Сото Сіппенза, котрого передбачалося залишити технічним консультантом всіх трьох або навіть і чотирьох компаній. Френк якраз підшукував потрібних людей, коли такий собі Кент Берроуз Мак-Кібен, молодий правник, єдиний син колишнього члена верховного суду штату Іллінойс Маршалла Скеммона Мак-Кібена, привернув до себе його увагу.
Мак-Кібену виповнилося тридцять три роки. Він був високий