Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис
її люди,
Моя не буде!
Ой жаль-жаль.
Ні оковита не допомагала, ні пісня.
Та й жаль був кепським порадником. Скільки не жалкуй, а втраченого, якщо не вжити дієвих заходів – не взявши до рук, звісно, шаблі, – не повернеш. Бо:
А вже з тої криниченьки
Орли воду п’ють…
А вже мою дівчиноньку
До шлюбу ведуть.
І так було не лише у пісні, так було в житті, і це краяло серце вже й геть тяжко.
Один веде за рученьку,
Другий – за рукав.
Третій стоїть гірко плаче —
Любив та й не взяв!
– Любив та й не взяв!..
Не взяв, не взяв… Невже він і справді любив, а не взяв? То якийсь слабак у пісні, він…
– А я візьму, – погрожував супернику. – Олена моя була, моєю й буде!
І хапався за шаблю, готовий будь-якої миті кинутися визволяти кохану. І Чаплинському це так не минеться!.. Хоч він і обвінчався з Оленою в соборі…
Про те, що на вінчання потрібна була згода Олени і вона, любов його, її Чаплинському дала, Богдан з поквапу й не подумав. Чаплинський викрав його дружину – хай і не вінчану поки що, – і цим для Богдана все було сказано. І Хмельницький, палаючи від святого обурення, подався до короля по справедливість. (Коронний гетьман Потоцький йому нічим не допоміг.)
І невдовзі Хмельницький (позивач) і Чаплинський (відповідач) постали перед Сенатом. І там Богдан звинуватив Чаплинського в тому, що він викрав у нього дружину.
– Я? Викра-ав?? Дружину-у??? – вкрай був подивований Чаплинський. – Це смішно. Ще й моє обурення. Хмельницький силою тримав Олену в себе, ось чому вона так швидко й поспішно пішла від нього, а оскільки припала мені до серця, то я одружився з нею. І ніхто не примусить мене відмовитись від неї… А хоч би й так, то вона сама не погодиться повертатися до Хмельницького!
Сенатори потішалися.
Сенатори аж за відвислі животи хапалися – так реготали.
Сотнику Богдану Хмельницькому, натішившись, казали:
– Охота тобі, пане Хмельницький, шкодувати про таку жінку! На білому світі багато жінок і ліпших. Пошукай собі іншу, а ця хай залишиться з тим, до якого вона прив’язалась і за якого зі своєї волі й охоти заміж подалась, ще й вінчалася з ним у соборі!..
Збитки від спустошеного Суботова склали більше двох тисяч золотих. Але за рішенням Сенату Хмельницькому відшкодували лише сто золотих.
Це вже було занадто!
Хмельницький знову кинувся до короля. Його величність страшенно не любив, просто не терпів, коли до нього одні й ті ж по одній і тій же справі зверталися по кілька разів. Та й Хмельницький уже набрид йому своєю скаргою на Чаплинського.
– Пан Хмельницький вже протоптав до мене стежку, – гмикнув насмішкувато король. – І взагалі… Взагалі, у мене немає часу займатися сварками шляхтичів. – Хто з вас правий, а хто ні – сам чорт не розбере.
– Але ж Чаплинський спустошив мій хутір, забив на смерть мого сина і викрав мою дружину.
– А Чаплинського послухаєш, – його величність ледве