Листи. Юлія Гавриленко

      Я відсунулась і глянула на неї.

      – Тато уже прокинувся?

      – Доню, тобі потрібно ще відпочити…

      – Я хочу до нього. Можна мені до нього? Мам?

      – Ви повинні сказати їй, – у дверях з’явився чоловік у білому халаті.

      – Пізніше, – обличчя матері побіліло і вона з острахом зиркнула на мене.

      – Сказати що? Що?!

      Прийшла медсестра, мені вкололи заспокійливе, і тіло, як і розум, перестали мені належати. Мати почала говорити, а в її очах бриніли сльози; час від часу вони настільки переповнювали їх, що великими краплями починали стікати по маминих блідих, впалих щоках, прокладаючи вологі доріжки. Як я й казала, мені пощастило. Тато встиг вивернути машину і удар прийшовся на нього. До мене він більше не повернувся. З моменту аварії пройшло три дні. Я прокинулася на світанку четвертого. Увесь цей час провівши у комі.

      Коли мене виписали, батька уже поховали. Я навіть не встигла попрощатися, не встигла вибачитися, не встигла забрати свої слова назад. Змісту іти на цвинтар не було. А мати… мати просто сіріла на очах. Єдина радість, що у неї залишилася – донька, яка повільно перетворювалася в тінь.

      Я досі не вірю у те, що сталося. Досі живу з надією, що усе це дурний сон і скоро він припиниться. Досі прокидаюся із думкою, що тато живий. А тоді зариваюся у подушку, приглушуючи свій плач. Бо це не сон. Це реальність. Реальність, у якій я – дівчина-що-вижила; дівчина, що винна у смерті найдорожчої людини; дівчина, яка щоночі винить Бога у тому, що помер він, а не вона…

      Я виню себе у тому, що трапилось. Я погана дочка. Найгірша з усіх. А ще ті слова… Що роблять ці вчені?! Навіщо винаходити нові моделі телефонів?! Краще б придумали машину часу, аби повернути усе назад, аби хоча б ще раз поговорити з татом. Я б усе за це віддала. За шанс ще раз почути його голос, зазирнути в його очі…»

      Тут лист був всіяний дрібними плямами, а букви де-не-де розпливалися. Ця дівчина плакала. Я плакав разом із нею, читаючи ці рядки. Оріон заснув на моїх колінах.