За межами Марса та Венери. Магія стосунків у бурхливому сьогоденні. Джон Грей
Руки піднімають майже всі. Після такої типової відповіді напрошується питання: «Якщо у нас кращі навички, чому нам складніше підтримувати відносини? Чому стало більше самотніх людей? Чому стільки розлучень?»
Відповідь складається з двох частин. Протягом останніх п’ятдесяти років у світі відбулися зміни, які істотно підвищили рівень стресу. Наші очікування від відносин теж змінилися. Хоча часто ми маємо кращі навички спілкування і побудови стосунків, ніж наші батьки, наші відносини стикаються з новими формами стресу, і тому наші виклики є ще більшими. У наш час пари прагнуть стосунків нового типу. Вони мають більші очікування, і якщо не розуміють, як їх реалізувати, почуваються більш розчарованими.
У наш час пари мають більші очікування і почуваються більш розчарованими, коли їхні нові потреби не задовольняються.
Нашим батькам, дідусям і бабусям часто було достатньо, щоб їхній партнер виконував певну роль. Це відносини супутніх ролей. Але сьогодні ми хочемо відчути вищий рівень емоційного задоволення у стосунках, в яких ми можемо вільно виражати свої автентичні та унікальні особистості. Це відносини споріднених душ.
У відносинах споріднених душ ми можемо вільно виражати свої автентичні та унікальні особистості.
Завдяки чудовому повороту долі з’ясувалося, що найефективніший спосіб для пар послабити зростаючий стрес, спричинений сучасними змінами в зовнішньому світі, – стати одне для одного спорідненими душами. А ставши одне для одного спорідненими душами і разом долаючи цей посилений стрес, ми можемо досягти вищих рівнів любові й задоволення, ніж ті, що були можливі у відносинах супутніх ролей. Як і в ситуаціях з будь-якими іншими проблемами, якщо ми готові зустріти виклики сьогодення, ми стаємо сильнішими і мудрішими.
Традиційні відносини супутніх ролей базуються на стереотипному уявленні про чоловічі та жіночі ролі, коли чоловік є годувальником, а жінка – дбайливою господинею. Головною метою відносин супутніх ролей був розподіл обов’язків між чоловіками і жінками, покликаний забезпечити виживання і безпеку племені або громади, а також окремих сімей. Простіше кажучи, партнерів обирали насамперед зважаючи на їхню здатність виконувати ці ролі, а не на романтичну складову.
Шекспірові Ромео і Джульєтта є класичним прикладом романтичного кохання, позаяк померли відразу ж після одруження. Якби вони жили далі, то опинилися б у традиційному шлюбі без пристрасті, як і всі інші у той історичний період. Вони були б затиснуті у межі традиційних відносин між виконавцями супутніх ролей, і пристрасть, якою вони палали на початку, зникла б.
Без оволодіння новими навичками створення відносин споріднених душ у наших сучасних стосунках пристрасть буде такою ж короткочасною, як і за часів Ромео та Джульєтти. Але за наявності свободи й емоційної підтримки, необхідних для повноцінного автентичного самовираження, пристрасть, яку ми відчували одне до одного на початку, можна зберегти