Свідок обвинувачення та інші історії. Аґата Крісті
зроблю це, і вона змусила мене назвати дату візиту. Чесно кажучи, у мене не було особливого бажання йти, але відмова видавалася грубістю, тому я пообіцяв прийти наступної суботи. Коли міс Френч пішла, я дещо дізнався про неї від друзів. Вона багата й ексцентрична, живе сама, з покоївкою, у неї не менше восьми кішок.
– Отже, – сказав містер Мейгерн, – про її багатство ви дізналися ще тоді?
– Якщо ви думаєте, що я розпитував… – схвильовано почав Леонард Воул, але містер Мейгерн зупинив його жестом.
– Я повинен дивитися на справу так, як її представить інша сторона. Звичайний спостерігач не зауважив би, що міс Френч багатійка. Жила вона скромно, майже вбого. Якби вам не сказали протилежне, найімовірніше, ви б розцінювали її становище як скрутне. Хто саме сказав вам, що вона заможна?
– Мій друг, Джордж Гарві, у будинку якого відбулася вечірка.
– А чи може він пригадати це?
– Справді, не знаю. Адже пройшло стільки часу.
– Отож бо й воно, містере Воул. Але, бачте, першочергова мета сторони обвинувачення – довести, що ваше фінансове становище в той час перебувало на мілині. Це ж правда?
Леонард Воул почервонів.
– Так, – прошепотів він. – У той час мене переслідували невдачі.
– Отож бо й воно, – знову повторив містер Мейгерн. – І от, як я сказав, будучи на мілині, ви зустрічаєтеся з багатою старою панянкою і старанно намагаєтеся потоваришувати з нею. Якщо ми змогли б сказати, що ви не знали про її багатство й відвідували даму тільки через душевну доброту…
– Так і було!
– Нехай. Я не сумніваюся в цьому, просто намагаюся подивитися на це з точки зору іншої сторони. Багато залежить від пам’яті містера Гарві. Згадає він свою розмову чи ні? А може, адвокат його зіб’є з пантелику, переконавши, що та розмова відбулася пізніше?
Леонард Воул на якийсь час задумався. Нарешті заговорив, досить рівно, але його обличчя ще більше сполотніло.
– Я не думаю, що ця лінія оборони була б ефективною, містере Мейгерн. Дехто з присутніх чув цю репліку, ще й підтрунювали, що я підкорив серце старої багатої пані.
Адвокат намагався приховати розчарування, махнувши рукою.
– Шкода, – сказав він. – Але спасибі за ваші відверті слова, містере Воул. Ви щойно підказали мені дещо. Ваше судження дуже розумне. Наполягати на лінії захисту, яку запропонував я, може бути просто катастрофою. Маємо відмовитися від цього. Ви познайомилися з міс Френч, відвідали її, знайомство продовжувалося. Нам потрібна зрозуміла причина цієї дружби. Чому ви, красивий молодий тридцятитрирічний чоловік, що захоплюється спортом, популярний серед друзів, присвячуєте так багато часу старшій жінці, з якою вас навряд чи щось поєднує?
Леонард Воул нервово стиснув руки.
– Я не можу… справді не можу пояснити вам. Після першого візиту вона наполягала, щоб я знову відвідав її, сказала, що така самотня й нещасна. Мені було важко їй відмовити. Вона так відверто показувала мені