Від гвинта. Генадій Ангелов
закінчив із відзнакою, завдяки хорошій пам'яті, зміг вчити напам'ять вірші і запам'ятовувати цифри з малюнками. Якщо для решти хлопців домашнє завдання було непосильною працею, то я справлявся з легкістю і навіть допомагав товаришам. За наполяганням батька, після закінчення школи поступив у військове училище. Їхати з дому не хотілося. І я тоді зі сльозами на очах прощався з батьками. В Коломиї, під Москвою, я поступив у вище артилерійське командне училище. Вражав викладачів рівень моїх знань, і так я став одним з найбільш перспективних курсантів. Добре розбирався у тактичних прийомах, в іноземній техніці, завжди намагався проводити аналіз помилок, як оборони, так і наступу. На полігоні влучно стріляв і, з молодечою винахідливістю, знаходив вихід у важких армійських завданнях. Але чим більше я перебував в армії, тим сильніше розумів, що військова служба не для мене. Хоча викладачі пророкували мені блискучу кар'єру військового. І закінчивши інститут, на подив, багатьох друзів, залишився на громадянці. Позначилися роки прожиті в армійському гуртожитку, серед клопів і вошей. Годували дуже погано, майбутні офіцери голодували і рятувалися тільки тим, що їм надсилали родичі. До мене приїжджали батьки, і батько, бачивши весь цей бардак, сумно хитав головою. І не наполягав на тому, щоб я залишився в армії. Я тоді був йому дуже вдячний, за те, що він залишив за мною право вибору, як за справжнім чоловіком. Боляче було на все це дивитися, у величезній країні, яка виграла війну, загубилися пріоритети. І на телебаченні, в газетах, на першому місці стояли злодії і бандити. Дев'яності роки для величезної країни стали переломними і до військових ставилися без належної поваги. Навчившись виживати, я не один раз згодом був вдячний інституту. Мої вміння не раз рятували життя, але про це трохи пізніше.
Повернувшись додому, на громадянку, довго шукав роботу. Платили тоді мало і на життя ледь вистачало. Допоміг старий друг батька, який влаштував мене в будівельну фірму «Зюйд-Вест». Молода компанія тоді тільки починала робити перші кроки і моє завзяття і бажання працювати, не залишилося непоміченим у начальства. Так рік за роком, я став першокласним фахівцем і не шкодував ні про що. Грошей вистачало, я міг поїхати на відпочинок у Грецію, Туреччину, Європу, куди душа бажає, і при цьому не економити на готелях і перельотах. Так, в аеропорту Києва, познайомився з Оленою, чотири роки тому. Я стояв біля терміналу і збирався летіти до Греції. Уважно вивчаючи розклад, не помітив, як зіткнувся з нею. Червоніючи і одночасно бліднучи, в прямому сенсі цього слова проковтнув язик і впився очима на чарівну незнайомку. Це трапилося влітку… Олена тільки прилетіла з Європи. Життєрадісна, засмагла, вона дивилася на мене зверху вниз, коли я збирав розкидані речі з її валізи.
– Вибачте мене, заради Бога, – сказав я, поквапливо укладаючи сорочки, креми, журнали, назад у валізу.
Олена стояла і не ворушилася. Як вона сама зізналася, я теж їй сподобався, особливо коли довго возився з застібкою і заїкався від збентеження.