Балада про Броди. Вікторія Мазур
нагадали Мирославі фільм «Великий Гетсбі», але епоха джазу і запальних танців настане тільки років через десять, та й те по той бік океану. Такі Мирослава бачила хіба у фільмах та журналах.
– Щоправда, у Бродах таке нема куди й одягнути, – скривила носик Емілія.
Наступне правило – нічого не змінювати.
– Ти в минулому, а отже теоретично тебе ще немає на світі. Ще не народилась. І батьки твої не народились, і їхні теж. Не роби нічого непоправного, бо наслідки в твоєму часі можуть бути катастрофічними.
– Ясно, як в «Ефекті метелика».
Емілія тільки здивовано схилила голову набік, а тоді продовжила:
– Третє правило – нікому не розказувати, що ти з майбутнього, і не розкривати ніяких технологій.
З цим теж не мало виникнути проблем, то ж Мирося зосередилась на виборі суконь. А тоді спитала те, що муляло її від самого пробудження.
– Коли я прокинулась, ти сказала, що злякалась нашої схожості, і навіть подумала… про що ти подумала тоді?
– Та пусте, – відмахнулась Емілія. – подумала, що ти – це я, яка змогла-таки увійти в Брід і оселитись в майбутньому, а тоді я-з-минулого затягла себе-з-майбутнього назад. Теоретично не можна зустрічати саму себе під час подорожей в часі. Це як матерія і антиматерія – взаємознищення, – Емілія сплеснула долонями, а тоді різко розвела їх перед собою, імітуючи вибух.
– Так може бути? Що я – це ти?
– Ой, ні. По-перше, я-з-майбутнього себе-з-минулого одразу би впізнала. А по-друге, ти ж пам’ятаєш своє дитинство і Броди у двадцять першому столітті. Я би пам’ятала своє, двадцяте.
– Ясно. Але ми, безперечно, родичі, – Мирослава саме стояла перед великим дзеркалом у повний зріст в одній зі спалень (у цьому столітті Емілії Крижанівській належала не одна квартирка, а весь будинок з баштою) і прикладала до себе то одну, то іншу сукню.
– Не обов’язково близькі, – погодилась Емілія. – Певна комбінація генів може випадково повторюватись через кілька поколінь. Судячи з твого одягу, – Емілія критично оглянула піжаму Мирослави і розкошланий хвостик замість зачіски, – двадцять перше століття – просто кошмар.
Мирослава пригадала уроки з історії двадцятого століття у школі (дві світових війни, репресії, голод, винищення) і видавила бліденьку посмішку у відповідь.
Розділ 3
Гідна партія
До Першої Світової війни залишався всього рік, і Мирослава сподівалась, що за цей час Емілія достатньо просунеться у своїх дослідах, щоб відкрити їй шлях додому. А поки що Броди зразка початку двадцятого століття відкривались для неї химерним атракціоном.
Становище Емілії Крижанівської було привілейоване. Її багате сімейство мало шану в суспільстві і чималі статки. Хоча батьки Мілі загинули кілька років тому під час пограбування на дорозі Підкамінь-Броди, її численні тітки і дядьки писали листи і регулярно цікавились життям небоги. Вони навіть присилали їй гроші на прислугу, бо де ж