Страшні люди. Анатолій Власюк

      1

      22 листопада 2004 року відомий дрогославський адвокат Олексій Романів святкував день народження. Йому виповнився сорок один рік.

      Це був понеділок. Ніч минула у напруженому чеканні. Він відчував, що Ющенко мав перемогти, сумнівів не було, але тіло стиснулося в один нервовий клубок.

      Дружина і діти спали, теща у сусідній кімнаті перекидалася з боку на бік. Хотілося включити телевізор у великій кімнаті, щоб почути останні новини про результати президентських виборів, але Олексій не робив цього, боячись розбудити насамперед свого меншенького – улюбленця Ромка. Той був схожий на тата, копіював його мову, манери – і більшого щастя на світі для батька не було.

      Романів спробував зосередитися на своїх адвокатських справах, які мав провадити цього тижня, але нічого не виходило. Думки плуталися в голові, шпортались одна за одну, заважаючи вибудувати якусь логічну лінію.

      Сон явно втік від адвоката до дрогославських людей, до інших мешканців планети Земля, а до шостої ранку було ще довго. Доволі часто Олексій саме на цю годину приходив на роботу до свого офісу, що розташувався навпроти міської ратуші. В такий вранішній час древнє місто ще спало, навіть двірників не було видно. До дев’ятої, коли починали заходити перші клієнти, він устигав зробити багато речей: написати клопотання, залізти в Інтернет… Тоді думалось особливо плодовито, думок не треба було підганяти, вони самі муштрували свого господаря, змушуючи його не розслаблятися ні на мить.

      Олексій пішов на кухню, ввімкнув ледь чутно маленький телевізор, що стояв на холодильнику, сьорбнув компоту, сів за стіл. Зображення на екрані мерехтіло, але все ж було чути, про що мова. Передавали заяву Юлії Тимошенко. Від імені коаліції «Сила народу» вона звернулася до українців: «Влада пішла шляхом повної фальсифікації виборів. Я прошу всіх киян, всіх українців забути про всі справи і прийти завтра о дев’ятій ранку на Майдан Незалежності. Від того, скільки нас там збереться, залежить майбутнє нас усіх. Або ми здобудемо чесну Україну, або кримінал перетворить її в товариство закритого типу».

      Несподівано телевізор почав чітко показувати, без мерехтіння і «сніжка». На екрані був Віктор Ющенко, який із приміщення Центральної виборчої комісії заявив, що ця інституція фальсифікує вибори. Він закликав громадян о дев’ятій ранку прийти на Хрещатик.

      І тільки стали показувати інший сюжет – телевізор знову викинув коника, так що нічого розібрати на екрані було неможливо. Романів спробував покрутити антеною, але це нічого не дало. Він вимкнув телевізор і пішов до ліжка.

      Завібрував мобільний телефон. Олексій глянув, це була sms-ка від Чернюка. Андрій, хоча й була глупа ніч, вітав його з днем народження і запитував, коли Романів виставить ящик пива. Адвокат усміхнувся сам до себе і відписав Чернюку, що переможе Ющенко, а не Янукович, а тому ящик пива виставлятиме саме Чернюк. За привітання з днем народження подякував.

      Дивно, але після цього несподівана втома навалилася на Романіва. Він ще встиг подумати, що справи в Києві, мабуть, кепські і, здається, вперше засумнівався в перемозі Ющенка. «О дев’ятій ранку – це ж уже сьогодні», – промайнуло в голові.

      Ще довго Романів борсався на ліжку, воюючи сам з собою, перекидався з боку на бік, аж поки заснув. Йому приснився покійний батько, який застерігав його від чогось лихого.

      Прокинувшись, Олексій намагався пригадати побачене, але не зміг. Упродовж дня він знову повертався до нічних видінь, пам’ятав, що бачив уві сні тата, але що саме конкретно віщували йому з того світу, – не знав. Тривога на декілька днів оселилася в його душі, але потім усе минуло, і Романів навіть не згадував про той сон.

      О пів на шосту ранку він прокинувся. Голова була важкою, але Олексій змусив себе встати з ліжка.

      Він поголився на кухні, стежачи, аби не втекла кава. З дзеркала на нього дивився змучений чолов’яга з сивими бакенбардами і холодно-сталевими очима. Олексій підморгнув йому. Чолов’яга відповів, і на цьому їхнє нинішнє спілкування закінчилося.

      Романів запустив бакенбарди декілька місяців тому, коли у маршрутці випадково зустрів колишню першу дружину. Вона була з новим чоловіком, який неприязно поручкався з Олексієм. Світ затісний, дідько його візьми!

      Він ні словом не перемовився зі Світланою, а вона навіть не попрощалася з ним, коли виходила з маршрутки. Лише її новий чоловік неприязно зиркнув на нього і теж не сказав: «До побачення!».

      Старе кохання тьохнуло у серці Романіва, хоча це тривало недовго. Але несподівано для себе наступного ранку Олексій вирішив запустити бакенбарди.

      Друга дружина, яка знала свого чоловіка, здається, краще за нього самого, запитала через декілька днів, коли бакенбарди вже виразно позначилися на його обличчі, чи не зустрічав він, часом, свою Світлану, бо вона їй наснилася. Романів щось різко відповів, ніби Галя була винна у тому, що він зустрів колишню дружину з її новим відлюдькуватим чоловіком.