Колонізатор. Сергій Залевський
з його новими власниками кодами доступу і активації искина корабля. Лакиру відразу ж уклали в капсулу на перший сеанс розгону: прокинеться вона вже через десять днів в стрибку – сам «Вілот-5.210Б» міг стрибати на вісім систем максимально, що означало два переходи до кінцевої точки маршруту: перший на вісім, а другий на чотири системи. Поки Юлі освоювалася в рубці на місці пілота, оскільки окрім їх двох ніхто більше не міг пілотувати цей корабель, та і більше тут нікого не було, хе-хе. Її партнер в цей час заглибився у вивчення місцевого ринку: вимагалося ще купити десяток шахтарських кораблів п’ятого покоління і збагачувальну фабрику або аналогічний мобільний комплекс обробки сумішей.
Купувати шахтарську матку технолог передумав – пілотів все одно у нього більше не було, а крім того, такий корабель був не потрібний, оскільки уся сировина була у базовій системі розташування верфі. А злітати в сусідню, де ще був торувал, можна було і на будь-якому великому кораблі, хоч наприклад, на своєму лінкорі – забрати ті залишки цілком можна і в його трюмах за один рейс. Тому стурбувався спочатку пошуком малих шахтарських копачів: десять однотипних «Конн-5.2Д» викупив у однієї розваленої шахтарської корпорації – та розпродавала своє майно усім підряд. Заплатив всього двісті сімдесят тисяч за кожен кораблик зі зносом 36 % – цілком осудна ціна. З мобільною фабрикою не зрослося: навіть в складеному виді найпростіша не влізала на палуби і трюми носія, тому знайшов інше рішення.
Виторгував у тієї ж шахтарської корпорації, що прогоріла, бортовий збагачувальний комплекс «Поток-Р5с» – конструкція розбиралася і збиралася в сім окремих модулів по півмільйона кубометрів кожен, а такий об’єм цілком стерпно розміщувався в трюмах і напівпорожніх льотних палубах носія. Фахівець планував розгорнути модулі комплексу на просторовій рамі верфі – місця там було, звичайно впритул, але було.
Потім відзначилася місцева СБ – на борт «Вілота» прилетіла ціла команда фахівців на чолі з відомими вже агентами, всього сім чоловік, які бродили, чіпали, намагалися чимось просвітити нутрощі кур’єра більше двох годин. Макс не перешкоджав дослідникам – він сам погано розбирався в деяких системах кур’єра, незважаючи на вивчені практичні бази – без теоретичних основ пілот міг тільки літати і дещо ремонтувати. Бригада з СБ намагалася навіть поспілкуватися з Аресом, але безуспішно – розумна особа на прохання хазяїна зображувала невдоволеного чужою присутністю на своєму борту замкнутого ШМ. Загалом, компанія йшла явно засмученою – очевидно, результати польових досліджень були провальними. Хазяїн корабля наостанок тільки театрально розвів руки їм услід – мовляв, вибачте, це усе рохумник – він дуже злий від народження і нелюдимий із сторонніми, а зі мною дотримується нейтралітету, що тут поробиш – за шість тисяч років самотності озвірів.
Усі завантаження, закупівлі зайняли увесь день, що залишився, і частину ночі – вирішено було добити вільні об’єми