Гроші. Ч 1. Сизий світанок. Нестор Коваль
Це вже згодом, аналізуючи всю свою діяльність в середовищі українських націоналістів, сумніваючись в своїй правоті або неправоті, вишукуючи, наче вошей, помилки, вона задумалась над тим, кому був вигідний саме такий перебіг подій – силовий варіант, який жодним чином не міг привести акцію протесту до перемоги – лише до нищівної поразки, розгрому. Що насправді тоді і сталося. Щоночі Саша чекала арешту, лежала під ковдрою, скрутившись калачиком, тремтіла, прислуховуючись, а чи не стукають у двері, чи це вітер розгойдує гілку за вікном і стукає в скло? Але за нею не приїхали. І навіть не прийшли. І навіть не викликали. Чи то вважали, що її роль незначна, чи то арештованих і завербованих ув ті березневі дні було так багато, що в якійсь студентці юридичного факультету, що сиділа на телефоні і придумувала прес-релізи, просто не було потреби. В пастку потрапили такі крупні риби, що дрібноту не встигали навіть ставити на облік та допитувати.
Для силових служб відбувалося справжнє свято. Організацію, яку вона знала, фактично розгромили. Багатьох посадили, а ті, хто залишився на свободі, почали працювати на Мордвинчука – всесильного на той час голову адміністрації президента. Через деякий час Саша зі здивуванням дізналася, що деякі її кумири тепер – заштатні стукачі, більше того, налагодили і підтримують комунікацію із російськими фашистами й іншими правими організаціями на кшталт «Союзу русских сил». Розчарування. Шок. Крах ідеалів. І десь у цій мутній воді випірнув він – Іван, донбаський підприємець, також прихильник право-радикальної ідеології. На якомусь черговому мітингу, після лише кількох днів знайомства, він підійшов, взяв її за руку і сказав: «А давай одружимося!» І вони одружилися. Це сталося так природно, начебто само собою, що Саша навіть не помітила змін у своєму житті – просто тепер разом із батьками і нею став жити цей гарний чоловік.
Іван мав під два метри росту, міцну статуру і твердий характер; чорняве волосся, карі очі, прямий ніс – не сказати, що красень, але, як то кажуть, мужчина дуже видний.
Твердий характер і прагнення до справедливості стали його, напевне, дуже вразливими рисами у період дикого капіталізму, в якому знаходилася країна, – Іванові патологічно не щастило з бізнесовими справами. Прогорав він із вражаючою закономірністю і легкістю: завжди в гарному настрої і стовідсотковими прогнозами на успіх Іван починав зовсім нову справу. Але ж у наш час не можна так беззастережно вірити людям, тим більше – діловим партнерам. І його «кидали» всі, хто хотів, і навіть ті, хто не дуже хотів, але мусив, бо причину для такого дрібного злодійства знайти можна завжди: дуже потрібні гроші, бо квартиру купив, діти в школу йдуть, дружині на шубу, мамі на ліки, кредит нічим віддавати ну і таке інше, як то кажуть…
Хоча, поклавши руку на серце, треба визнати, що переважна більшість підприємців взагалі не переймалася пошуком справжніх чи удаваних причин для виправдання, таке життя: у великій родині хлебалом не клацають. Себто, так повелося, такі