Як народжуються емоції. Ліза Фельдман Барретт
здавна вивчали людей з різними церебральними порушеннями (ураженнями головного мозку), намагаючись визначити локалізацію тієї чи іншої емоції в конкретних мозкових ділянках. Якщо раптом людина з ураженням конкретної ділянки мозку мала проблеми з переживанням або сприйняттям якоїсь конкретної емоції й лише її, це вважалося свідченням того, що емоція специфічно пов’язана з нейронами в цій ділянці. Це трохи схоже на з’ясування того, які саме автомати захисту мережі у вашому будинку контролюють певні частини електричної системи. Спочатку всі автомати ввімкнені й ваш будинок функціонує нормально. Коли ж ви вимикаєте один автомат (по суті, завдаєте вашій електричній системі ушкодження) і бачите, що в кухні світло у вас більше не горить, то відкриваєте призначення цього автомата.
Повчальним прикладом є пошук у мозку страху, бо протягом багатьох років науковці вважали його хрестоматійним випадком віднесення емоції до однієї-єдиної ділянки мозку – а саме мозочкової мигдалини, групи ядер, виявлених глибоко в скроневій частці мозку.[4] Уперше мигдалину пов’язали зі страхом у 1930-х роках, коли двоє вчених, Генріх Клювер та Поль Бюсі, видалили скроневі частки мозку макак резусів. Позбавлені мигдалини, ці макаки без вагань наближалися до об’єктів та тварин, що загалом мали б їх лякати, на кшталт змій, незнайомих мавп тощо, яких до операції вони уникали. Клювер та Бюсі пояснили таку поведінку «відсутністю страху».
Невдовзі після того інші вчені почали вивчати людей з ураженням мигдалини, щоб побачити, чи продовжуватимуть ці пацієнти переживати та сприймати страх. Найглибше було вивчено випадок жінки, відомої як СМ, котра мала генетичне захворювання, що поступово знищує мигдалину в дитячому та підлітковому віці, під назвою хвороба Урбаха – Віте. Загалом СМ була (і залишається досі) психічно здоровою людиною з нормальним інтелектом, але під час лабораторних тестів у неї було виявлено доволі незвичайні «стосунки» зі страхом. Учені показували їй фільми жахів, на кшталт «Сяйва» та «Мовчання ягнят», підносили до неї живих змій та павуків, навіть провели її крізь будинок із привидами, але не виявили в неї жодного сильного відчуття страху. Коли СМ показали мімічні конфігурації з широко розплющеними очима з набору фото методу базових емоцій, вона не змогла відразу ідентифікувати їх як прояв переляку. При цьому інші емоції СМ переживала та сприймала цілком нормально.
Науковці безуспішно намагалися навчити СМ відчувати страх, використовуючи процедуру, відому під назвою «засвоєння страху». Вони показували їй якусь картинку, а потім одразу вмикали корабельну сирену потужністю в сто децибелів, щоб її налякати. Цей звук мав на меті спричинити реакцію страху СМ, якщо вона її взагалі мала. Водночас учені вимірювали електропровідність шкіри СМ, бо це явище багато хто вважав показником страху й пов’язував з активністю мозочкової мигдалини. Після багаторазових демонстрацій картинки, за якими йшло ревіння сирени, експериментатори показували СМ саму
Насправді ми маємо дві мигдалини, по одній у лівій та правій скроневих частках.