Як народжуються емоції. Ліза Фельдман Барретт
питання: «Яким чином мозок створює випадок страху?» – передбачає, що реальним і вартим вивчення є не якийсь нейронний відбиток за кадром, а лише переживання та сприйняття страху.
Якщо випадки емоцій подібні до печива, тоді мозок являє собою щось на зразок кухні, напханої спільними для багатьох страв інгредієнтами, такими як борошно, вода, цукор та сіль. На кухні з цих складників ми можемо створювати різноманітні вироби: печиво, хліб, торти, кекси, бісквіти. Так само ваш мозок містить базові «інгредієнти», які в розділі 1 ми називали основними системами. Вони комбінуються в складний спосіб, приблизно подібний до описаних у рецептах, для створення різноманітних випадків радості, смутку, гніву, страху тощо. Самі ці «інгредієнти» багатоцільові й не призначені для «виготовлення» конкретних емоцій, а лише беруть участь у їх конструюванні. Випадки двох різних категорій емоцій, таких як страх і гнів, можуть бути створені з аналогічних інгредієнтів, так само як печиво і хліб містять борошно. І навпаки, два випадки однієї категорії емоцій, на кшталт страху, різнитимуться в інгредієнтах, так само як деякі види печива містять горішки, а інші ні. Це явище, по суті, – наша давня подружка дегенерація за роботою: різні випадки страху конструюються різними комбінаціями основних систем по всьому мозку. Ми можемо описати випадки страху єдиною схемою мозкової активності, але ця схема є статистичним резюме й не обов’язково описує той чи інший конкретно взятий випадок страху.
Моя аналогія з кухнею, як і всі аналогії в науці, має свої обмеження. Мережа мозку, його основна система не є чимось конкретним, на кшталт борошна чи солі. Це зібрання нейронів, яке ми розглядаємо як єдину одиницю, але в той чи інший конкретний момент працює лише частина цих нейронів. Кожен із десяти випадків страху, що охоплюють конкретну мережу мозку, може охоплювати різні нейрони з цієї мережі.[6] Це – дегенерація на рівні мережі. Крім того, печиво й хліб – окремі фізичні об’єкти, тоді як випадки емоцій є моментальними знімками неперервної мозкової діяльності, і ми лише сприймаємо ці знімки як окремі події. Однак аналогія з кухнею може бути корисною для уявлення про те, як мережі у взаємодії породжують різноманітні психічні стани.
Основні системи, що конструюють розум, взаємодіють складним чином, без жодного «центрального адміністратора» чи «начальника», який керував би процесом. Однак ці системи не можна зрозуміти незалежно одну від одної, так само як розібрані деталі машини або так звані модулі чи органи емоцій. А все тому, що їхні взаємодії створюють нові властивості, яких не мають окремі деталі. Аналогічно, коли ви випікаєте хліб із борошна, води, дріжджів та солі, новий виріб виникає зі складного хімічного взаємозв’язку інгредієнтів. Хліб має власні несподівані властивості, на кшталт хрумкості та в’язкості, яких немає в його інгредієнтах. Якщо ви спробуєте ідентифікувати за смаком готового хліба всі його інгредієнти, це буде дуже непросто. Візьмімо
Якщо ви віддаєте перевагу спортивним аналогіям, та чи інша мережа схожа на бейсбольну команду. У конкретний момент участь у грі беруть лише дев’ять із двадцяти п’яти членів команди, і ще дев’ять можуть у будь-який час вийти на заміну, однак ми говоримо, що виграла чи програла саме «команда».