Прекрасні й приречені. Френсіс Скотт Фіцджеральд
дерев. Її очі відбивали блякле світло, ніби хвилі на білому озері її обличчя; волосся окреслило її чоло різкою та відчуженою тінню. Не було тут любові ані натяку на любов. Її краса була холодною, як вологий вітер, як м’яка вогкість її вуст.
– Ви подібні до лебідки у цьому світлі, – прошепотів він по якімсь часі.
Відповіддю було лише шепотіння тиші. Йому здавалося, що ці хвилини от-от розлетяться на друзки, і єдиний спосіб утримати їх на межі забуття – це міцніше стиснути її в обіймах, як невловиму пір’їнку, вкрадену в пориву нічного вітру. Ентоні розсміявся, беззвучно і переможно, повернувшись обличчям вгору і вбік від неї, він не хотів, щоби вона бачила цей нестримний порив його тріумфу, і не хотів, щоб його погляд збурив прекрасну нерухомість її обличчя. Цей поцілунок був ніби квітка між їхніми обличчями, що його не можна описати, а ще тяжче запам’ятати, ніби її краса осяяла собою його серце, і вже за мить розчинилася в його глибині.
…Тіні будинків розтанули, тепер вони їхали повз парк, а десь удалині наступав на них велетенський білий привид музею «Метрополітен», і коли вони минули його, той гучною луною повторив гуркіт таксі.
– О, Глоріє, Глоріє!
Її очі дивилися на нього з глибини тисячоліть: все, що вона могла відчувати, всі слова, що вона могла сказати, здавалися недоречними поруч зі змістовністю її мовчання, невиразними проти красномовності її краси, і її тіла поруч біля нього, стрункого й відчуженого.
– Скажіть йому, щоби повертав, – тихо сказала вона, – і щоби поквапився…
Нагорі в ресторані було гаряче. Стіл, заставлений попільничками й закиданий брудними серветками, здавався старим і несвіжим. Вони зайшли якраз у перерві між танцями, Мюріел Кейн лукаво глянула на них.
– І де це ви були?
– Ходили телефонувати мамі, – прохолодно відповіла Глорія. – Я їй обіцяла, що передзвоню. Ми пропустили танці?
А потім стався випадок, незначний сам по собі, але який Ентоні мав причини згадати багато років потому. Джозеф Блокмен відкинувся у кріслі та зміряв його особливим поглядом, в якому змішалася ціла гама незрозумілих і заплутаних емоцій. Він тільки встав, щоби привітати Глорію, потім одразу повернувся до розмови з Річардом Кермелом про вплив літератури на кіномистецтво.
Магія
Суворе й несподіване диво ночі зникає разом із повільною смертю зірок і передчасним народженням газетярів. Вогонь відступає і перетворюється на невиразне платонічне тління, білий попіл вкриває остигле залізо, і жар покидає вугілля.
Вздовж книжкових полиць Ентоні, які щільно заповнювали стіну, скрадався прохолодний і нахабний жмуток сонячного проміння, доторкаючись байдуже, навіть дещо несхвально до Терези Французької та Анни-супержінки, Дженні зі Східного балету і до Зулейки-чародійки, потім до Хужер Кори, а далі – вниз полицею в нетрі століть і там жалісно притулився до невсипущих тіней Єлени, Таїс, Саломеї та Клеопатри.
Ентоні, поголений і вмитий, сидів у своєму найм’якшому фотелі й