Офіцер із Стрийського парку. Андрій Кокотюха

      Спочатку на появу нових відвідувачів увагу не звернули.

      Як на цю пору, народу «Під вошею» було чимало. Зазвичай батяри та злодії з усієї округи збиралися глибоко по обіді. А перші повії заходили, коли місто огортали сутінки. Нині ж годинник показував лише третю пополудні, проте вільних місць майже не було як за столами в залі, так і біля шинквасу, за яким стовбичив незмінний череватий кельнер Цезар, у не новому, але чистому фартуху та з прилизаним до блиску пробором. Вже з порогу Кошовий відчув – тут щось відбувається. Точніше, намічається, й всі присутні, включно з проститутками, котрі вперше на його пам’яті поводили себе не так нахабно й виклично, об’єднані передчуттям чогось великого, визначного, що ось-ось змінить довкілля на краще.

      Або йому здається, або тут і тепер зібралося мобілізоване й добре організоване військо.

      Очі швидко засльозилися від густого, несвіжого повітря, просякнутого сумішшю диму від дешевого міцного тютюну й запахів пива, капусти, шкварок і ще чогось, постійно пересмаженого. Коли Кошовий завітав сюди вперше, потай, серед ночі, на запрошення місцевого злодійського короля Густава Сілезького, потім довго провітрював одяг. Тоді подумав: завсідників цього бару можна визначати на львівських вулицях за запахом – так пахкотів кримінал.

      І нині напевне замислюється великий, грандіозний, не бачений раніше злочин.

      – Прошу дуже триматися обережніше, пане Кошовий, – озвався з-за спини Шацький.

      Схоже, дантист теж відчув підвищену небезпеку.

      – Ми лиш дещо запитаємо, – кинув Клим через плече. – А вважати треба вам. Не відходьте далеко й по можливості не пускайте нічого собі за спину.

      – А як зайдуть?

      – Кричіть. Ще краще – тікайте, не соромно.

      Сказавши так, він впевнено рушив через зал до шинквасу, не озираючись по сторонах. Йозеф не відставав, і аж тепер на обох звернули увагу. Та поки на Кошового дивилися як на людину, котра не вписувалася в місцеву атмосферу, а не на того, хто порушив заборону, прийшов, куди зась, й шукає пригод на свою голову.

      Цезар витирав пивний келих серветкою, спокійно чекаючи, поки Клим наблизиться. Жестом звелів двом чоловікам відійти, ті послухалися, розступилися, дали місце. Кошовий став навпроти кельнера, демонстративно поклавши руки на стійку й показуючи тим самим – зброї не має. Шацький став поруч, напустивши на себе вигляду, який вважав войовничим. Добре знаючи свого друга, Клим уявляв, як йому лячно.

      – Ви при здоровому глузді? – спитав Цезар голосно, далі тримаючи келих й навмисне привертаючи до непроханих гостей загальну увагу. – Пана Шацького я б ще зрозумів. Вас – ні.

      – І вам, пане Цезарю, добрий день, – Клим намагався триматися миролюбно.

      – Пане Кошовий, ніхто не буде протестувати, якщо ви з вашим колєгою просто зараз підете звідси геть, – кельнер поставив келих на стійку, стукнувши денцем.

      – Гаразд, ви попередили, всі присутні чули. Ніхто не закине, що