Поміж двох орлів. Петро Лущик
між монастирями Святої Трійці, Спаським та Богородиці. Оскільки частина смоленців відступила у фортецю, а більшість переправилися на той берег Дніпра, приміщення монастирів зайняли польські воєводи. Литовський маршал Кшиштоф Дорогостайський облюбував Свято-Троїцький монастир; Ян Сапіга зупинився у Спаському, а Станіславу Жолкевському залишився Богородичний. Звідти йому було зручно спостерігати і за табором, і за фортецею.
Поки слуги розпаковували речі, польний гетьман вирішив розвідати обстановку навколо блокованої фортеці. Собі у супровід він узяв лише шотландського та голландського капітанів. Жолкевський не став тривожити німців: по-перше, не надто їм довіряв, а по-друге, основна їх маса ще підступала до Смоленська разом з королем. Що ж до Яна ван дер Рейна та Вільгельма Дугласа, то вони своєю спокійною та незалежною поведінкою заслужили у гетьмана принаймні повагу. Жолкевський розумів, що поява іноземців у війську його королівської величності пояснюється просто: вони прибули сюди заробити грошей. Будуть платити – воюватимуть за корону, перестане Сигізмунд давати гроші (а до того йде) – тут можливі варіанти: або найманці повернуть мушкети проти короля, або самі знайдуть, як компенсувати неотримане. Але поки що капітани задоволені.
– Не розумію я смоленців, – зізнався Дуглас. – Навіщо вони спалили своє місто?
– Щоб нічого не дісталося нам, – пояснив Жолкевський, оглядаючи згарище, яке лише позавчора було житлом для людей.
Дізнавшись, яка сила суне на місто, жителі Смоленська підпалили дерев’яні будівлі. Поживитися загарбникам було нічим.
У повітрі досі витав запах горілого дерева.
– Але ж ми згодом підемо звідси! – продовжував шотландець. – Де ж вони житимуть?
– У землянках. Але свого чужим не віддадуть.
Шотландець скрушно похитав головою – чи то від усвідомлення того, що поживитися нічим, чи то від жалю до бездомних жителів. Жолкевський на це нічого не відповів, а ван дер Рейн сказав:
– Штурмом Смоленськ не взяти. Тут допоможе лише облога.
– Невідомо, чи мають обложені гармати, – мовив Жолкевський. – Якщо так, то сутужно нам доведеться. Як ви вважаєте?
Запитання гетьман адресував Дугласу. Той вже встиг змиритися з думкою, що тут нічого не залишилося для поживи, і повністю переключився на фортецю.
– Не думаю, що така фортеця не має жодної гармати, – сказав він. – Зрештою, можна спробувати невеликий штурм, тоді й з’ясується, є за стінами гармати чи немає.
– Боюся, маленького штурму не вийде.
– Як це?
– Його величність захоче захопити Смоленськ одразу. І переконати його у протилежному буде важко.
Ян ван дер Рейн ще раз подивився на високі стіни фортеці і заперечно похитав головою.
– Лише облога, – повторив він. – І сил менше витратимо, і людей менше погубимо.
– Невідомо, що скаже король, – відповів йому гетьман.
Його