Сталіна не було. Борис Херсонский

      тарантела це тільки реакція на укус

      павука який зазвичай спокійно сидить у норі

      танцюй, італійко, в нашийнику скляних бус

      день густий як смола на прогрітій вишневій корі

      пейзаж міський важчий золотої парчі

      простір блакитний над головою радує погляд твій

      танцюй, італійко, танцюй, каблучком стукай скачи

      по бруківці на вулиці мостовій

      кармінні стіни й віконниці розчахнуті на вікні,

      мементо море вмуровані уламки надгробних плит

      танцюй італійко крутись саламандрою у вогні

      з тобою станцює кривий аонід синкліт

      я б теж станцював я той самий клоун фіґляр

      вуличний музикант, скрипаль віолончеліст

      кидайте монети у відкритий чорний футляр

      хай дзенькіт монетки зіллється зі дзвоном намист

      танцюй італійко тобі підспіває бог аполлон

      з тобою танцюють олімпійські володарі

      мадонни дивляться на тебе з висоти античних колон

      хелицерами ворушить павук сидить в норі

      Козак Мамай з бандурою й люлькою,

      шабля, мушкет, все як слід,

      перерва між п’янкою і рубкою,

      як в офісі, на обід.

      Кінь прив’язаний рано-вранці

      до стовбура молодого дубка.

      Є порох в порохівницях, є горілка у склянці.

      Шкода, коротке життя козака.

      Є щось у цих народних картинах,

      розумій, але ж не займай…

      Якщо хтось лежить на м’яких перинах —

      він – не козак Мамай.

      Якщо хто ніколи не грав на бандурці

      і шаблею рубати не вмів,

      мабуть він одружився на злісній дурці

      і вік перед нею тремтів.

      У кого вуса до плечей не звисали,

      хай лікоть кусає свій.

      Не з нього козака Мамая писали,

      та й кому він потрібен такий?

      Таке в нас життя. Такі у нас пироги.

      У них не монети на щастя, а кулі війни.

      Друзі видихаються раніше, ніж втомлюються вороги.

      Спочатку виводять «в расход». Потім виходять в чини.

      Потім персональна пенсія. А кишеня – пуста…

      Останні новини. Плаский телеекран.

      Ворогові без бою здаються села й міста.

      Ти це передбачав, суко, оскільки ти – ветеран.

      Тут жило сто племен, тут кожен своє робив:

      хто гадав, хто гроші міняв, хто круг гончарний крутив,

      хто вулиці замітав,

      хто над годинниками длубався,

      хто в хаті наводив лад,

      хто по дворах блукав,

      під катеринку співав.

      А катеринка, що книжка з картинками, строката, проста,

      що ж ти співаєш, про яку розлуку, – справа пуста,

      який щасливий квиточок витягне з коробка

      скорчена пташина