Плисти проти течії. Том 2. Хорхе Анхель Ліврага Ріцці
хороших звичаїв або норм поведінки, які ушляхетнювали життя і робили його гармонійнішим, більшою мірою виродилася, доведена до крайнощів і перетворена на справжню пантоміму, що підтримувала культ брехні, якщо й не лицемірства. На жаль, людям більше відомі саме такі крайнощі, і сучасна молодь інстинктивно відкидає всі ввічливі форми поведінки, вважаючи їх порожніми: мовляв, вони не мають нічого спільного з істиною і мораллю.
Внутрішній злам нашої цивілізації і панівний нині хаос стерли всі грані, які визначають природні ролі дітей, чоловіків, жінок і людей похилого віку. Сьогодні у пошані спонтанність та природність, які плутають із грубістю та тваринністю, замаскованим презирством до оточення, і кожен прагне домогтися якнайкращих можливостей та умов для себе. Мало хто намагається добирати слова у розмові. Справжнім вважається все нице та безлике, а не високе і прекрасне. Деякі психологічні та соціальні течії, породжені маргіналами, а також лінивими та грубими людьми, стали моделями поведінки. Увійшли в моду відсутність фізичної та ментальної гігієни, брутальність, демонстративна агресивність як прояви мачизму чи фемінізму.
Хоча більшість людей можуть вважати все це новим, такий стиль поведінки має витоки ще в кінці XVIII століття разом із теорією «доброго дикуна»… Однак ми вже досить давно знаємо, що не всі дикуни – добрі і святі. Дотримуватись таких переконань – це жити архаїзмами і не мати почуття історичної динаміки.
Потрібно відродити нову ввічливість, надихаючись кращим, що було в ініціатичній традиції, яка давала можливість тисячам поколінь по-справжньому жити разом, співіснувати пліч-о-пліч у найглибшому значенні цього слова. Це дозволяло людям упізнавати самих себе та сприймати існування богів завдяки здоровому культу істини, краси і братерства. Подібно до людини, яка уникає співжиття з дикими та неприємними тваринами, боги віддаляються від людей ницих, невдячних, агресивних і вульгарних. Такий закон природи, який відбирає найбільш здібних.
Витоки ввічливості – у нашій волі, яка має бути сильнішою за будь-які труднощі та поганий настрій; у наших силах любити довколишній світ, який є відображенням Бога… Бога, що живе в кожному з нас. Той, хто ображає іншого, ображає і самого себе… Він запускає дрімотний механізм акції-реакції, який в індійській філософії називають кармою.
Завдяки добрій волі ми можемо перебороти гнітючий стан душі і захистити інших від впливу нашого песимізму та критики, підживленої поганим настроєм, який іноді може опановувати нас через нашу недосконалість та слабкість.
Щиро привітатися, доречно посміхнутися, витратити хвилинку, щоб поговорити з іншим, – усе це не лицемірство, а прояв нашої доброї волі, нашої філософської сутності. Здатність витримувати поганий настрій інших – це форма алхімії, яка перетворює свинець на золото: не піддаючись впливу цих зовнішніх факторів, ми можемо використовувати нашу ввічливість та самоконтроль як сяючий щит, допомагаючи цим здолати тугу та самотність людей,