Стоїк. Теодор Драйзер
– я завжди дуже переймаюся твоїми справами, навіть дріб’язковими. У моєму житті не було нічого, крім тебе – і зараз також мені без тебе нічого не треба, хоч в тебе, звісно, інші почуття. Отож що стосується будинку, – залишиш ти його мені чи вкажеш одним із виконавців твого заповіту, – можеш бути цілком спокійний, я все зроблю, як ти хочеш. Я ніколи не вдавала, що я розуміюся на таких речах, маю такий самий смак, як у тебе, але ти можеш бути впевнений, що твоє бажання для мене святе.
Поки Ейлін говорила, Ковпервуд тикав пальцем у зеленувато-жовтогарячого папугу макао, різкий крик якого у поєднанні зі строкатим забарвленням, звучав наче глузування над урочистим тоном цієї сцени. Але Ковпервуд справді був розчулений словами Ейлін, він повернувся до неї й поплескав її по плечу.
– Я знаю це, Ейлін. Мені тільки хотілося б, щоб ми з тобою могли одними очима дивитися на життя. Але оскільки нам це не вдається, я готовий на компроміси, адже я пам’ятаю, що ти мене любиш, попри все, що сталося, і, мабуть, любитимеш далі. І хочеш вір, хочеш ні, якщо я можу відплатити тобі за це все, то справді хотів би це зробити. Тому я й заговорив про будинок і маю на думці обговорити з тобою згодом ще деякі інші речі.
За обіднім столом він розповів Ейлін про свою ідею побудувати гарну лікарню й обладнати її різними дослідницькими лабораторіями, і взагалі він має на думці вкласти гроші в певні благодійні установи. Тому йому доведеться часто навідуватися до Нью-Йорка, і йому було б зручно, якби вона жила тут, щоб він завжди міг приїхати до себе додому. Хоча, звісно, іноді вона теж подорожуватиме за кордон.
І з мірою того, як Ейлін веселішала, Ковпервуд подумки поздоровляв себе із тим, як він вдало схилив її прийняти його умови. Якби так було і далі, то все було б добре.
Розділ 17
У цей час в Лондоні містер Джаркінс намагався переконати свого партнера Клурфейна, що великий Ковпервуд, вочевидь, всерйоз зацікавився всією лондонською підземкою! Він докладно переказав йому все, що говорив Ковпервуд, і водночас пожалкував про їхню помилку, адже вони не здогадалися, що ділок такого надзвичайного масштабу, звичайно, не стане витрачати час заради однієї маленької гілки. Смішно думати, що Грівз і Геншо гадали, що зможуть спокусити його половиною пакета свого підприємства. Їхня пропозиція не мала жодного шансу. Менше п’ятдесят одного відсотка годі й пропонувати! Одначе, як вважає Клурфейн, чи є ймовірність, що Грівзу й Геншо удасться знайти на цю лінію гроші в Англії?
Клурфейн, товстий, огрядний голландець, спритний у всіляких практичних дрібницях, був абсолютно позбавлений широти фінансового бачення й сміливості.
– У жодному разі! – відповів він. – У нас тут безліч цих контрактів. Стільки всіляких компаній гризуться між собою через одну якусь незначну лінію. І жодна не прагне об’єднатися з іншою й забезпечити людей зручним наскрізним транспортом за доступну плату. Я відчув це на собі. Скільки вже років доводиться їздити Лондоном від краю до краю. Та ви самі подумайте, – на весь Лондон