Украина в огне – 2014. Стихи и проза. Лека Нестерова

      Вже ненависне всім перемир»я

      Залягло в полях снігових;

      Наді мною ридає валькирія —

      Я залишився знов в живих.

      І сумує вона, і потьмариться —

      Та з надією, з бою в бій

      Жде, коли під важкою палицею

      Хрусне череп норманський мій

      І коли з крізної пробоїни

      Хвилі очі мої заллють —

      Від того, що полеглим воїнам

      Благодать надана в раю.

      Рай такий називають Валгаллою,

      Невідомі там біль і чад;

      Мить настане – й ходою сталою

      Увійду я в зоряний сад.

      В дальніх землях це стане лихо,

      Де багрові зірниці встають:

      В мутнім небі сонце вовчихою

      Тягне в пащі здобич свою.

      Ми ввірвемось в тумани убивчі,

      В тріск кісток і сокирний брязк;

      Нам звичайно, ми – люди Півночі,

      Кров холодна тече у нас.

      Та ніхто з нас не повернеться,

      Всіх розмеле смертельний смерч;

      Крик мій варварський захлинеться,

      Я уперше упущу меч,

      І стріла, мов папір, без зусилля

      Враз кольчугу мою протне —

      І зрадіє тоді валькирія,

      І в обіймах стисне мене!

      Ох, не будите русского медведя

      Вы, господа, охочие до драк!

      Ведь Бисмарк упреждал не славой бредя.

      Урокам кто не внемлет, тот – дурак!

      Конечно, там, за ширмочкой масонства

      Правители планеты втихаря,

      Подёргивают нитки кукловодства,

      Гнобить народ желанием горя.

      Идея золотого миллиарда

      Заполонила души подлецов.

      И косит