Ярослав Мудрий. Петро Кралюк
можна розмірковувати про цю «несправедливість», дошукуватися її причин. Можливо, та «несправедливість» обумовлена передусім нашими неадекватними уявленнями про історичний процес. А можливо, якимись потаємними речами, котрі приховала від нас історія. Але не будемо про це. Краще сприйматимемо «несправедливість історії» як даність.
Ярослав Мудрий став не лише героєм давньоруських творів. Він фігурує в скандинавських сагах під іменем Яріцлейва – конунга Гольмгарда, тобто правителя Новгорода. Таким він є в «Сазі про Еймунда». У цьому творі розповідається про те, що варяг Еймунд разом із воїнами був найнятий Яріцлейвом. Останній воює із конунгом Буріцлавом. У сазі Буріцлава позбавляють життя варяги, підіслані Яріцлейвом15.
Дехто з дослідників, використовуючи співзвучність імен, почав вважати, ніби під Буріцлавом розуміється князь Борис16. А раз так, то виходить, що вбивцею Бориса був Ярослав. І що він спеціально, аби приховати цей злочин, вирішив приписати вбивство князеві Святополку, який через свої злодіяння отримав прізвисько Окаянний. Насправді, вважають опоненти цих дослідників, аналіз саги не дає підстав так твердити. Тут під Буріцлавом, ймовірно, розуміється князь Святополк, який разом із польським королем Болеславом воював проти Ярослава. Творці саги, варіант якої дійшов до нас із ХІІІ ст., не особливо орієнтуючись у руських реаліях, поєднали імена союзників, у результаті чого вийшов Буріцлав17.
У «Сазі про Еймунда» Ярослав, чи то Яріцлейв, постає переважно в негативному світлі. Він, будучи скупим, постійно торгується з хоробрими вікінгами, не хоче давати їм гроші. Зрештою, ті йдуть від нього до іншого князя – Вартілава.
Ця сага також представляє Яріцлейва як не дуже розумного правителя, котрий не вміє прорахувати наперед свої кроки. Розумнішою є навіть його дружина – Інгігерда, донька шведського короля Олафа. У такому «піднятті» Інгігерди над Яріцлейвом можна побачити не лише вияв «скандинавського націоналізму». Водночас це було й приниження Яріцлейва. У ті далекі патріархальні часи жінки в плані інтелектуальному, як правило, ставилися нижче чоловіків. Тут бачимо ситуацію зовсім іншу.
«Сагу про Еймунда» варто розглядати як твір, що компрометував Ярослава Мудрого. Для норманів, які йшли на службу до київського князя, він був чужаком. І якихось сентиментів вони до нього не мали – тим паче, що той не належав до щедрих «роботодавців».
У ранньомодерні часи, коли представники українських еліт, наприклад князі Острозькі, витворюючи свої міфічні генеалогії, зверталися до давньоруського спадку, на постать Ярослава Мудрого увага майже не зверталася. Як правило, на першому плані фігурували інші князі – Володимир Святославич, Володимир Мономах й Данило Романович18. У популярній на той час «Хроніці європейської Сарматії» полонізованого італійця Олександра Гваньїні (1534/38—1614) Ярослав Мудрий згадується епізодично, переважно коли йдеться про війни короля Болеслава Хороброго з цим князем. Причому
Сказание об Эймунде Ринговиче и Рагнаре Агнаровиче, скандинавских витязях, поселившихся в России в начале ХІ века / перевел с исландского и критически объяснил О. Сенковский. – СПб., 1834.
Див.: