Мальви. Роман Іваничук
мертвим, Ісламе. Шагін-Ґірея скарали на горло.
Здригнувся Іслам. Він сподівався, що такою буде Шагінова доля, коли той вирішив їхати із Азова до Стамбула. Але чому саме тепер?
– Хто звелів скарати Шагіна, коли султана немає?
– Яничар-аґа, – підвів значуще очі хан. – А султан буде. Рід Османів не закінчився. Завтра оперізують мечем Ібрагіма…
Беґадир вдивлявся в глибокі очі молодшого брата. Чекав від нього здивування, обурення або ж навіть сміху.
Та стало враз непроникливим костисте обличчя калгисултана. Тільки хижі, зловтішні вогники на мить блиснули в чорних очах і тут же погасли.
Розділ п’ятий
Сказав Пророк, хай над ним буде мир: «О ви, які хочете влади, запитайте себе, кого і що ви любите?»
Стамбул напружено очікував коронування нового султана і був напружено тихим. Мліли проти сонця кипариси, спиналися разом із ними до неба мінарети Айя-Софії, по той бік затоки мовчала завжди гамірна Ґалата, а султанський палац Біюк-сарай причаївся, мов до стрибка, на горбатому клину між Босфором і Золотим Рогом.
Третього дня після смерті Амурата із самого ранку почав збиратися народ уздовж Ат-мейдану62. Люди вдивлялися в бік султанського палацу, що таїв тепер у собі таємницю влади.
Перед полуднем Ібрагім, одягнений у султанську одежу, в’їжджав у супроводі анатолійського і румелійського кадіаскерів до Біюк-сарая. Попереду на буланому огирі гордо скакав аґа яничарів Hyp Алі.
Три дні у Малому палаці на Петроні63, де навчаються військової справи молоді яничари, готували нового султана до вступу на престол. Займався з Ібрагімом шейхульіслам, навчав його ритуалу коронування, радив, як він має поводитися у перші дні султанування.
Ібрагім, наче новонароджений, не знав нічого – ні життя султанів, ні звичайних людей. Ще шестирічним хлопчиком його відлучили від матері і завезли до Бурси, де він, заледве ставши підлітком, пізнав розкіш розпусти і пияцтва. Султанич блазнював по кафеджіях, на вулицях і в циганських притонах, поки Амурат замкнув його до в’язниці, щоб не плюгавив султанського роду.
Дивна доля спадкоємців престолу. Вона не має середини, а тільки небо або пекло – золотий трон або ж смердюча тюрма.
Реґель знав, навіщо готується ця вистава з Ібрагімом – треба рятувати династію. В душі ж він противився: як можна оперізувати напівідіота мечем Османа? Адже всі, навіть валіде, називали його юродивим.
Шейхульіслам довго придивлявся до мізерного Ібрагіма – він нагадував пагінець проса, що виріс у підвалі. Бліда, аж прозора шкіра на обличчі, боязко стиснуті губи, але очі – ні, очі не божевільні – якісь наївні, хлоп’ячі, і слухає він порад верховного душпастиря, як слухняний учень у медресе. Йому все цікаво, дивно, певне, незвично слухати навіть людський голос, якого стільки років не чув. Він добре запам’ятовує, що має сказати, коли його опережуть мечем, доволі швидко вивчив напам’ять промову до яничарів.
– Ти мусиш бути обережний з яничарами і поки що повинен слухатися