Маклена Граса (збірник). Микола Куліш
дурні. Знають, що голота вся на збори не полізе, так вони ото й майнули по хатах своїх писати. Думають, без зборів це діло зробити.
Пауза. Сипнуло снігом у вікно. Годований аж за голову вхопився:
– Та невже ж таки заберуть?
Дід з ціпком. Га?
Гиря мовчки поправив лампадика.
Годований. Ну то як же, Гнате Архиповичу?
Гиря (перехрестився). Пора.
Дід з ціпком. Що саме, Гнате?
Гиря. Пора, кажу!
Скинулись Гиря й Годований очима. Один одного зрозуміли.
Годований (по паузі). Так граймо на тривогу?
Гиря. А так…
Дід з ціпком (залупав очима). Та що саме – не второпаю?
Годований. Це, діду Онисько, воєнний сигнал такий є – тривога. Щоб, значить, ать-два – і всі, як один, на ногах!
Дід з ціпком. Ага, ага!.. Тепер добрав діла.
Гиря. Удосвіта рано сестриці підуть по наших хатах. Казатимуть, щоб не піддавалися і хреста та чаші святої – анікому. Бо скоро, мовляв, край буде комуні…
Дід з ціпком. І большевицькому движенію, щоб казали.
Гиря. А виходить – край їм!.. Оце й золото з церков забирають, щоб було чим по загряницях жити. Не дозволимо, Господи!
Годований. А як дійдеться чого?
Гиря. В усі дзвони вдаримо, з хуторів людей покличемо, муром станемо!
Годований. Та ні, я про щось протчеє…
Гиря (підвів брови). Ви думаєте?
Годований. А не обійдеться.
Пауза. Тріснуло в лампадику. На обличчі в Гирі тіні заграли.
Поправив лампадика і мовив глухо:
– Ну, що ж… і про такий случай є чоловік.
Годований. Хто?
Дід з ціпком. А я знов не второпаю, що ви й до чого?
Годований. Помовчіть, діду. (До Гирі.) Хто?
Гиря. Ларивон!
Годований (несподівано, розложисто). Хах-ха-ха! Оце вже ілюзійон!
Гиря (зачепило його). Не ймете віри?
Годований. Та… Глухе ж і німе. Як говорилось у нас, у драгунів – ідійот!
Гиря. Хочете, при вас наведу його на тропу? (Гукнув у другу хату.) А ввійдіть, сестриці, сюди!
Нечутно з’явились черниці. Гиря до них:
– Побіжіть котора та покличте Ларивона! Він там, біля клуні або біля церкви… Через садок ідіть!
Черниці метнулись обидві.
Годований. Ет… Даремно й язика терти – воно ж не зрозуміє!
Гиря. Ви немов за дурного мене маєте…
Годований. Та ні! Ларивона я маю за дурня.
Гиря. А не такий вже дурний. Я йому на мигах, на знаках про царя й про комуну – про все. Та й сам він бачив, як хліб трусили та забирали… Там такий злий на комнезам, що аж-аж…
Годований. Ой чи такий же він до самого споду?
Вернулись черниці. За ними завіяний снігом всунувсь Ларивон. Без шапки. На голові білим вінком сніг.
Годований. Та в його шапки нема, чи як?
Гиря. А то як вітер, гроза або оце хуга, дак він без шапки отак цілу ніч виходить.