Маклена Граса (збірник). Микола Куліш
до церкви? Гиря ж там, кажуть, вареним ячменем людей годує!
Вася. Діда прогнали… А я не ходив. Маслаки кінські збирав і варив. А палива з стріхи смикав.
Копистка (зворушився). То чом же до мене не прийшов, чудій ти, не чоловік! Я б тебе печеною ґавою нагодував… А в торбинці в тебе що?
Вася. Та… Книжки.
Копистка. Гм… Книжки? І букваря, ма’ть, забрав?
Вася. Та… й букваря.
Копистка. І тетрадьку?
Вася. Яку тетрадьку?
Копистка. Та тую, що… совіцькі слова виписував.
Вася. А-а… Забрав, дядю! Аякже!
Копистка (заходив по хаті). Ти ось що, синок!.. Ти не ходи в город, бо не дійдеш. Помреш у дорозі. Зоставайся тут… За секретаря будеш. Тобі скільки років?
Вася. Та… ще помру я тут.
Копистка. Чорта помремо, синок! Будь єрой!.. От-от, як не видно, їде вже, повертає з города Серьога і, мабуть, з хлібом…
Вася. Кажуть, що не приїде, бо вже місяць, як повіз у город чашу й хрест, а не видно й не чути, кажуть…
Копистка. Хто каже?.. Приїде! Ось побачиш – приїде! А он тобі надворі що – весна? А ондечки подивись що – сонце? Та яке сонце, гей!
Вася. Та… сонця ж не можна їсти.
Копистка. А то так: сонце не ґава – його не впіймаєш. Та тільки ти не добрав діла, синок! Сонце припече, трава наросте, рогоза в річці, риби наловимо, юшки наваримо… Ну, а там незабаром трах-тара-рах – хліб уродить… А поки що в мене сьогодні ґава є. Катай, синок, до мене жити! Ну що?
Вася (осміхнувся крізь сльози). Та… не знаю, як це воно буде.
Копистка. Знаєш, синок, що я надумав?
Вася. Що?
Копистка. А ось що: я тебе смаженою ґавою годуватиму, а ти мене за це букваря довчиш. Гаразд?
Вася. Гаразд!
Копистка. Трах-тара-рах, резолюцію прийнято! Отже, таки вивчусь я грамоти, туди його маму! І рихметики вивчусь, і всякої політики…
Убігла Параска. Копистка до неї:
– Чуєш, стара? Давай на старість ще таку штуку встругнемо – і тебе грамоти вивчимо, га?
Параска. Годі! Он що в церкві робиться!
Копистка. Що?
Параска. Я так і думала: сидить, мабуть, руда сатана та цигарку смокче, а не туди, що вже треба нам ховатися або тікати!
Копистка. От тобі й на!
Параска. Тобі на!.. Тож закурив собі голову так, що й смерті вже своєї не бачиш! І так увесь вік. Як ще колись козаки приїздили вбивати людей за ту панську економію, що спалили, – так люди, як люди… Той утік, той заховався, а він, руда сатана, досидівся, докурився отак, аж поки наскочили козаки…
Копистка. Та через кого ж, як не через тебе, зозулько, увесь той інцидент і случився. Прибігла отак: гари, гари… Їдуть! А хто їде – не добереш…
Параска. Що? Через мене, кажеш?.. Подивись, Мусію, мені у вічі!..
Копистка. Подивись ти мені у вічі!..
І дивились одне одному в вічі, аж поки Копистка не одвів своїх.
Ну годі, бо хіба жінку передивишся!..
Параска… Моя правда, Мусію!
Копистка. Годі!..
Параска.