Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki. Тадеуш Доленга-Мостович

Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki - Тадеуш Доленга-Мостович


Скачать книгу
дістала, були надзвичайно важливі. Цікаво, яку міну зробить дядько Альбін, коли я скажу йому, що ота його англійка знає польську мову.

      Субота

      Дядько Альбін був вельми вражений моїми відомостями. Я не відмовила собі в приємності зробити кілька в’їдливих зауважень щодо його досвіду. Він покірливо вислухав їх і сказав:

      – У такому разі це страшенно хитра жінка. Повір, мала, я не належу до наївних простаків. Коли вже вона й мене зуміла ввести в оману, то це свідчить, що вона таки добра пройда і має якусь дуже важливу причину приховувати своє знання польської мови.

      – Але яку?…

      – І гадки не маю. Адже вона не криється з тим, що володіє кількома іншими мовами. Крім англійської, вона знає французьку, німецьку та італійську. Чому ж їй так важливо приховувати одну цю мову?… Може, вона просто хоче мати наді мною перевагу, аби розуміти, що я кажу? Чи, може, прикидається перед прислугою, бажаючи знати, що про неї балакають.

      Я занепокоїлась.

      – А може, ви, дядечку, чимось виказали себе перед нею?

      – О, не турбуйся. Я для цього надто обережний. То, кажеш, пан Довгірд про неї доброї думки?

      – В усякому разі, нічого поганого він про неї не сказав.

      – Ну, на нього ми можемо звіритись. Колись його вважали за одного з найкращих дипломатів.

      Я іронічно посміхнулася.

      – Так само, як вас вважають за одного з найкращих знавців жінок.

      – Слухай, мала, – сказав він, – твої стріли летять у порожнечу. Кожен знавець жінок знає про них, по суті, лиш одне: що вони ховають у собі чимало несподіванок. У цьому, зрештою, і полягають ваші чари. Але будемо говорити серйозно. Не знаю, чи не варто б трохи відкрити карти. Чи не треба б принаймні їй сказати, що її фокус із приховуванням знання польської мови не вдався.

      – А навіщо їй це казати?

      – Хоч би на те, щоб потім спитати, чому вона це робила.

      – По-моєму, краще зачекати. Передусім треба надіслати до Брюсселя ті відомості, які я дістала в дядька Довгірда. Це дуже полегшить їм дальші пошуки.

      – Авжеж, – погодився дядько. – Я зараз же їм напишу. Так чи інак, а ми вже знаємо про цю даму чимало. Я бачу, що тобі не терпиться, але даремно. Поспіх тут ні до чого.

      Я похитала головою.

      – А по-моєму, навпаки.

      – Ти помиляєшся, мала. Якби Яцекові загрожувала з її боку якась серйозна небезпека, якби її тиснув час, вона вже давно пустила б у хід ту зброю, що має в руках. Та їй, як видно, не так уже й доконче треба скомпрометувати Яцека. Скидається на те, що вона веде з ним переговори.

      – Про що?

      Дядько знизав плечима.

      – Цього я не знаю. Якщо не про гроші, то можна припустити, що вона хоче повернути собі Яцека. Бо чого б іще вона могла хотіти? В усякому разі, варте уваги те, що вона його не квапить. Вона погодилася на його від’їзд до Парижа, а тепер от до Бєловежі. Казала мені навіть, що й сама невдовзі збирається поїхати на кілька днів до Криниці, яка її нібито зацікавила відтоді, як там побували наступниці


Скачать книгу