Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів. Петро Кралюк

Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Кралюк


Скачать книгу
проект» зазнав краху.

      Звісно, татари, що входили до складу кочової держави зникли. Вони залишалися в складі Золотої Орди, а після хана Ногая, нікуди її розпаду ввійшли до Кримського ханства. Ці татари кочували в степах теперішньої України, Північного Кавказу, а також нинішньої Румунії. Їх іменували ногаями чи ногайцями – вважається, що від імені хана Ногая. Вони так чи інакше контактували зі слов’янським населенням України і справили певний вплив на етногенез українців.

      Хоча правителі Руського королівства в кінці ХІІІ ст. йшли на співробітництво з татарами, проте існувала сильна антитатарська опозиція, котра, як про це вже говорилося, репрезентувалася князем Володимиром Васильковичем і знайшла відображення в Галицько-Волинському літописі. Наприклад, у цьому творі Ногай іменується як «окаянний і беззаконний». Причому наведену характеристику маємо в такому місці твору, де йдеться про допомогу цього хана волинським князям201. Володимир Василькович, який не мав дітей, віддає свій уділ, місто Володимир, що фактично виконувало роль столиці тогочасної Русі, не войовничому князеві Леву, діяльність якого мала протатарську спрямованість, а «мирному» князеві Мстиславові, котрий, наскільки можна судити, не виявляв протатарських симпатій. Михайло Грушевський вважав це помилкою Володимира Васильковича. Лев, на думку історика, міг би краще забезпечити оборону руських земель202. Нам же видається такий крок Володимира Васильковича цілком логічним. Мстислав був для нього більш близьким політично, зокрема в плані дистанціювання від татар. Саме існування антитатарської партії на Волині й Галичині забезпечувало самостійність цих земель від Золотої Орди.

      Можна припустити, що ця залежність зменшилася в часи правління Юрія Львовича (1252/1257—1308). Останній використовував латинську титулатуру «regis Russiae, principis Ladimiriae»203. Це можна перекласти: «король Русі, князь Володимирії». Він позиціонує себе як «західний правитель», дистанціюючись від татар. Подібну титулатуру використовували і його нащадки, у т. ч. останній владар Руського королівства Болеслав-Юрій (бл. 1310—1340)204.

      У контексті дистанціювання від татар варто осмислювати появу Галицької митрополії (точніше – митрополії Малої Русі), яка була заснована в 1303 р.205. Ця подія в історіографії переважно трактується таким чином. Мовляв, у 1299 р. осідок Київської митрополії, тобто митрополії Русі, був перенесений із Києва у Володимир-на-Клязьмі. Це ніби було обумовлено тим, що Київ був зруйнований. Ось тоді король Юрій Львович вирішив посприяти створенню митрополії, яка б охоплювала землі його держави.

      Однак контекст цієї події видається дещо іншим. Митрополичий осідок з Києва до Володимира-на-Клязьмі був перенесений не через «руйнування Києва». На той час колишня столиця Русі поступово відновлювалася. І митрополит тут міг цілком перебувати. Питання, очевидно, було в іншому. Якраз у останні роки ХІІІ ст. загострюється боротьба між золотоординським ханом Токтою й Ногаєм. Останній, контролюючи нинішні степи


Скачать книгу

<p>201</p>

Літопис руський. – С. 430.

<p>202</p>

Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. – К., 1993. – Т. ІІІ. – С. 107—108.

<p>203</p>

Войтович Л. Лев Данилович, князь галицько-волинський (бл. 1225—1301). – Львів, 2014. – С. 87.

<p>204</p>

Гречило А. Українські територіальні та національно-державні символи // Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія та кордони України. – Харків, 2016. – С. 283—284.

<p>205</p>

Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ—XVIII ст. Організаційна структура та правовий статус. – Львів, 2010. – С. 195.