Я мушу мовчати. Вадим Рибачук

      Хоче злива прорватись в кімнати

      Через скло, де є злості слід.

      Я не вмію усе забувати,

      Тож мій сум є на цілий світ.

      Певен, цілиш ти у вікна навмисно, —

      Там не треба багато зусиль.

      Я не буду сваритися грізно,

      Бо не кажеш мені про свій біль.

      Хоче злива прорватись в кімнати,

      Я впущу і її, і тебе!

      Треба вчитись разом вибачати,

      Бо над нами є небо одне.

      Зберу багато жнив,

      Як взнаєш таємниці,

      Що пилко я хранив,

      Немов очей зіниці.

      Я не боюсь тих сліз,

      Що ти проллєш завзято.

      Хвалив я все і скрізь…

      Чом нишпориш у свято?

      Є в мене море справ,

      А помочі – дві крихти,

      Як горя я пізнав —

      Чом тяжко так прибігти?

      Чом нишпориш в речах,

      Як свято є і друзі?

      Ти маєш марний страх,

      Чи хочеш по заслузі.

      Зберу багато жнив,

      Як взнаєш таємниці.

      Та як я сльози лив —

      Було всім без різниці.

      Я не хочу, щоб ти приїжджав,

      Щоб до кави приносив дарунки.

      Ти повір, в мене безліч є справ,

      Завтра дощ буде зводить рахунки

      З моїм сумом, чи радше з тривог

      Позриває старі насінини…

      Я пробачу тебе, я – не Бог!

      Та не бачу для зустрічей днини.

      Хочеш місця в моєму житті.

      А чи буде знов чиста водиця?

      В мене звички, ти знаєш, не ті,

      Що вчиняти все так, для годиться.

      Вже мені не цікаво писати

      Кожен місяць для тебе той лист.

      Ти не зайдеш до мене в кімнати,

      Я не в змозі долати тих міст.

      Чи сплануємо разом десь втечу?

      Тільки, де нам узяти тих крил?

      Я ніколи, повір, не перечу,

      Що ти є тим оазисом сил.

      Хочу тебе щодень обіймати,

      А не брати у постіль твій лист,

      Де є фото твоєї кімнати,

      Чи отой, понад річкою, міст.

      Я не знаю, кому нині добре?

      Може їх ще також обпече?

      Твоє серце насправді хоробре

      Не хоробрість мою любить ще.

      Ти любиш танцювати

      Під пахощі Пачатті.

      Я не піду з кімнати —

      Не часто я є в щасті.

      Ти дивишся ласкаво

      Чи думаєш про гроші,

      Кричу тобі я: «Браво!»,

      Бо танці є хороші.

      Ти вже стомилась ніби,

      А я – увесь у мріях,

      Що все життя так міг би…

      Аж раптом в твоїх діях

      Я вгледів, що ти, схоже,

      Під пахощі Пачатті

      Забрала в мене гроші,

      І я уже не в щасті.

      А каже продавчиня:

      Пачатті для багатства…

      Яка ж ти є дівчина?

      Ти