Соловецький етап. Антологія. Антология
народу.
Це був час страшного розгрому українських комуністів і всього українського, якого б напрямку воно не додержувалось. «Не треба розшукувати українських націоналістів, – говорив один з моїх слідчих, – досить взяти передплатників журналів «Україна», «Життя й революція», «Пролітфронт» чи «Літературний Ярмарок», – і я без вагання заарештовую їх, бо всі вони – націоналісти». Це було в 1933 році. Що ж ті слідчі робили пізніше, коли кожен громадянин УССР, лягаючи спати, ждав до себе гостей з НКВД, щоб поділити долю з тими, що вже потрапили за тих часів на соловецьку каторгу.
Не дарма сивий, заслужений професор університету Св. Володимира, математик і безперечний російський монархіст, академік Ґраве, «страха ради иудейська» виступив з доносом-промовою супроти найвидатнішого українського математика, академіка Михайла Кравчука, називаючи його «фашистом» і «ворогом народу».
Починаючи з 30-х років, ГПУ—НКВД стає організацією не тільки політичного нагляду й терору, а й установою, до компетенції якої належать усі сторони життя Совєтського Союзу. Віднині ГПУ—НКВД стає своєрідною державою в державі, маючи низку управ і відділів, таких самих як і наркомати. Гідротехнічна, Шляхова, Вугільна, Цивільного і Воєнного будівництва ї т. д. і т. п. Всі ці управи і відділи мали свої контори та інституції. Багато проектів, важливих дослідів виконували в’язні НКВД. Досить сказати, що Біломорсько-Балтійський канал, Турксиб, канал Москва—Волга, Байкало-Амурська магістраль, автострада Москва—Мінськ й інші важливі будівництва, аж до «Дворца советов» у Москві включно, – все це проектувалося й будувалося ув’язненими під безпосереднім керівництвом ГПУ—НКВД.
Не дарма ж на тих будівництвах становили пам’ятник будівничим НКВД, як це було зроблено на Біломорсько-Балтійському каналі, де поставили (щоправда, зарано!) прекрасний пам’ятник «железному наркому» Ягоді. Коли Ягоду розстріляли, монумент наказано негайно зняти, а скульптора, ув’язненого чеха, негайно спецконвоєм перекинути на Соловки тільки за те, що він побудував той монумент з наказу начальства.
За цієї доби, крім терору, на ГПУ покладено й господарчо-організаційні завдання. Це позначилось і на зміні в структурі концтаборів. Стару військову структуру з поділом на роти і взводи і т. ін. замінено поділом на «фалянги», «колони», «бригади». Ув’язнені вже не кричали «здра», не муштрувалися за військовим звичаєм. На будівництвах, як-от, скажімо, на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу, не було вже ні цих прав, ні вигаданих садистами таких кар, як соловецька «Сєкирка». Натомість прийшло гірше за «Сєкирку» нормування праці. В’язнів не гнали вже на працю голих і босих, а взували й одягали, але на праці доводилося бути не одну, а дві й три зміни відразу. На Соловках тепер тільки й говорять що про «темпи», «ударництво», «соцзмагання»… А водночас посилюється політичний нагляд, ростуть «дуті оплати», процвітають провокації і все те, що було характерним для тодішньої совєтської «волі».
Соловецька ж