Володимир Сосюра. Отсутствует
серцем любіть Україну: вибрані твори. – К., 2003.
1. Бурляй Ю. Володимир Сосюра. – К., 1959.
2. Радченко Є. Володимир Сосюра. – К., 1967.
3. Голос ніжності і правди: Спогади про Володимира Сосюру. – К., 1968.
4. Моренець В. Володимир Сосюра. – К., 1990.
5. Костюченко В. Біль аж до краю дороги…: есе. – К., 2004.
«Путь моя у каміння закута…»
Зацитований у заголовку рядок Володимира Сосюри із його чи не найпопулярнішої ліричної перлини «Коли потяг у даль загуркоче…», вперше опублікованої у журналі «Всесвіт» (1926. – № 17. – С. 17) і включеної до збірки «Золоті шуліки» (1927), був вилучений разом із передостанньою строфою у виданні «Вибрані поезії» (1936. – С. 74–76. Відтоді вірш друкувався і виконувався співаками як романс без цієї строфи:
Вже до серця доходить отрута…
Як старому колишнього жаль…
Путь моя у каміння закута,
і на кожному розі печаль…
Очевидно, редактору чи цензору не сподобався не лише присутній у перших двох рядках мінорний настрій, але й насторожив зміст двох останніх – відомий «вкраїнський поет» натякає на те, що він перебуває, немовби «у кам’янім мішку», тобто в ув’язненні. Згадаймо для прикладу вірш Михайла Драй-Хмари, написаний у травні 1937 р. в концентраційному таборі на Колимі:
І знов обвугленими сірниками
на сірих мурах сірі дні значу,
і без кінця топчу тюремний камінь,
і туги напиваюсь досхочу.
І клаптик неба, розп’ятий на ґратах,
і недріманне око у «вовчку»…
Ні, ні, на вороних уже не грати.
Я – в кам’янім, у кам’янім мішку.
Умови для творчості (не побутові, звичайно) для радянських поетів були однаковими і на волі, і в ув’язненні – всюди «кам’яний мішок», з якого могли виходити у світ лише хвалебні оди, пісні, пеани, гімни, тобто лише те, що оспівує і звеличує тоталітарну систему, її вождя та керівну й спрямовуючу силу – КПРС. Але і це не рятувало від репресій – навіть найголосніші оспівувачі не уникнули всеперемелюючих жорен. Життя одних обірвала куля в застінках НКВС, другим судилося страждати і не повернутися з Колими, Соловків, Караганди, а третім – залишатися на волі, але в «кам’янім мішку». «Кам’яним мішком» могла бути навіть і власна квартира, де цілодобово очікували дзвінка чи стукоту у двері, або й психіатрична лікарня, як це не раз траплялося із В. Сосюрою.
Із автобіографічного роману «Третя Рота» та із спогадів сучасників відомо, що В. Сосюра не раз перебував на лікуванні у психушках. Як правило, туди не потрапляють із власної волі…
Після нещадної критики публікації перших чотирьох розділів поеми «Мазепа» (Життя й Революція. – 1929. – № 1) В. Сосюра випустив збірку «Серце», в якій, за власними спогадами, «гіперболізував образ поета, що приходив щоночі п’яний і бив свою біляву дружину, словом, розкладався, забувши про своє заводське оточення, з якого вийшов» (Третя Рота. – К.: Укр. письменник. – 1997. – С. 273). У газеті «Комуніст» з’явилася критична