Медіум. Дарья Мороз
я маю ще справи, і мій час не прийшов. А ще, у мене буде дар, який допомагатиме мені.
– Дар? А цей дар прогодує тебе? – незадоволено фиркає мати. Я очікувала цього, тому беру її ніжно за руку, мило посміхаюсь та ледве нахилившись до неї промовляю…
– Мамочка, я люблю тебе і тата, я вдячна вам за все. Але рішення я прийняла. І як батьків, які мене теж люблять, я на це надіюсь… -я підшучую щоб розрядити обстановку -..прошу мене підтримати.
– Одже, ти доросла і сама тепер прийматимеш рішення? – запитує батько.
– Так!
– Ну що ж, це наш обов’язок, підтримувати тебе. Ти єдина наша донечка, ти саме дороге.
– Що, я не згодна! – перечить матір.
– Дзи схаменись, ми майже її втратили, Лю права, і ти і я, ми знаємо свою справу і з бізнесом все буде добре! -матір заплакала, почала обіймати мене та цілувати, тато теж підійшов та плинув в наші семейні обійми. Я вдячна долі за свою сім’ю.
***
Час минав швидко, почалась плакуча, холодна осінь. В лікарні я провела десять днів. Шви затяглись, шрам залишився лише на щоці, мати пропонувала зробити пластику, я відмовилась. Поки я не готова. Прийде та хвилина, коли я психологічно підійду до цього питання та все виправлю.
Юрій приходив через один, два дні. Серійного вбивцю так і не було зловлено. Як і в попередніх жертв не було знайдено не відпечаток пальців, ні слідів машини, взутя нічого щоб могло допомогти слідству. Як казав Юрій, спираючись на географію жертв, їх зовнішній вигляд та те, як невідомий вбиває, було складено фото портрет невідомого за допомогою криміналістів та психіатрів. Невідомий – вище середнього зросту, спортивної статури, білого кольору шкіра. Невідомий проживає в Миколаєві або Миколаївській області, так як всі жертви вбиваються почергово в селах Миколаївської обл.
Всі жертви молоді, вік від 17—19 років, блондинки. Всі зґвалтовані природнім та неприроднім способом, задушені, на щоці вирізана буква -S -,на губах розтерта червона помада.
Було лише одне питання. Навіщо йому була я? Щоб заплутати поліцейських? Чи я випадковість? Я не підходжу під типаж жертв, вбивця і сам мені це казав:,, – Ти не схожа на неї!,,.
На десятий день, день виписки, мене очікувало ще одне непросте завдання. Так як я людина була публічна, під лікарнею зібралось неймовірна кількість репортерів. Кожен з них пропонував матері кошти, великі кошти за індивідуальне інтерв’ю. Я відмовилась. Я не хочу розповідати про свої почуття, кошмари та розриви. Все це є зайвим та особистим. Але офіційну заяву дати я мушу.
Під руки своїх батьків я виходжу на поріг лікарні, яскраві виблиски камер, фотоапаратів, різні викрики репортерів. Різними мовами. Я чую англійську, французьку. Серце починає швидко битись зрівнюючись з ритмом серця горобця. Я роблю декілька глибоких подихів. Відчуваючи підтримку батьків я опановую себе.
– Дякую всім, що прийшли мене підтримати! Для мене це дуже важливо! Одразу прошу вибачення, так як я дам відповідь лише на декілька