Шопоголік. Софи Кинселла
Е. Бартон пише, що книжки рецептів – це марна трата грошей. Він повчає, що можна готувати за рецептами, надрукованими на коробках із продуктами, або брати книжки в бібліотеці. Але в мене є ще краща ідея. Я піду в «У Сміта» і перепишу рецепт карі, за яким готуватиму в суботу ввечері. Таким чином, я зможу зайти в магазин, але мені не доведеться витрачати гроші. Я швидко схоплююся на ноги, хапаю пальто… Крамниці, я вже йду до вас!
Заходячи в «У Сміта», я відчуваю, як усе моє тіло розслаблюється, як спадає з нього напруга. Опиняючись у крамниці – у будь-якій крамниці, – відчуваєш внутрішнє тріпотіння, якого нічим не замінити. Є в ньому й передчуття, й галаслива, привітна атмосфера, і просто чудова новизна всього навколо. Лискучі нові журнали, лискучі нові олівці, лискучі нові транспортири. Не те щоб мені потрібен був транспортир – принаймні відтоді, коли мені було одинадцять, – але ж хіба вони не чудово виглядають? Новісінькі, незаяложені, охайно запаковані? Завезли нове канцелярське приладдя, з леопардовим принтом – я такого ще не бачила, і на якусь мить майже піддаюся спокусі спинитися біля нього. Але натомість змушую себе пройти повз, до найдальшої зали магазину, де стоять книжки.
Знаходжу цілу полицю книжок з індійськими рецептами, вихоплюю одну з них навмання, гортаю сторінки і запитую себе, який саме рецепт мені потрібен. Я й гадки не мала, яка складна ця індійська кулінарія. Може, варто записати кілька з них – про всяк випадок.
Я обережно озираюся й витягаю блокнот і ручку. Я намагаюся діяти обережніше, бо знаю, що «У Сміта» не люблять, коли покупці щось переписують із книжок. Я це знаю, бо колись Сьюз вигнали з крамниці «У Сміта» у Вікторії. Вона виписувала номери з телефонного довідника, бо свій забула вдома – і їй наказали купити довідник або забиратися геть (хоча незрозуміло, який у цьому сенс – адже журнали дозволяють читати безкоштовно).
Хай там як, переконавшись, що ніхто на мене не дивиться, я починаю занотовувати собі рецепт «Бір’яні з тигровими креветками». Я переписала вже половину переліку спецій, коли з-за рогу з’являється дівчина в уніформі крамниці, тож я швидко закриваю книжку і трохи проходжу вздовж полиць, прикидаючись, що розглядаю книжки. Вирішивши, що небезпека минула, я знову розгортаю сторінки, але не встигаю ще нічого написати, як якась літня добродійка в блакитному пальті голосно запитує:
– То як вам, любонько?
– Що? – перепитую я.
– Книжка! – вона вказує на збірку рецептів своєю парасолькою. – Мені потрібен подарунок для невістки, а вона родом з Індії. Отож я вирішила купити хорошу книжку рецептів індійської кухні. Ця книжка хороша, як думаєте?
– Я й гадки не маю, – кажу я. – Я ж іще її не читала.
– Ох, – каже вона і йде від мене. Тут би мені стулити рота й далі робити своє, але я просто не можу втриматися, мені треба обов’язково прокашлятись і спитати:
– А хіба вона й так не знає вдосталь індійських рецептів?
– Хто, любонько? – говорить жінка, обертаючись.
– Ваша