Дякую за запізнення: керівництво для оптимістів сучасності. Томас Фридман
трансформувала його роботу виробника дизайнів.1995 року, пригадував він,
…я працював креативним директором Королівського музею Онтаріо, найбільшого музею в Канаді, і моїм останнім великим проектом там, перед переходом до приватного сектора, було оживлення динозавра маязавра. Це складний процес. Спочатку з поля до музею перенесли двотонну брилу, удвічі більшу за стіл. Протягом багатьох місяців палеонтологи обережно видовбували з брили скам’янілі рештки двох екземплярів – дорослого ящера й малого. Вони вважали, що ці динозаври – батько й син: маязавра означає «мати-ящір». Коли виокремили скам’янілі кістки, ми мали їх відсканувати. Ми користувалися ручними інструментами шифрування для докладного вимірювання тривимірних координат сотень і тисяч точок на поверхні скам’янілостей. Час тягнувся у вічність, і наша скромна технологія ледве подужала робити те, що слід. Ми зрозуміли, що нам потрібні найсучасніші інструменти.
Тож ми провели модернізацію. Одержали грант на 200 тис. доларів на програмне забезпечення і 340 тис. доларів на апаратне забезпечення. Коли всі скам’янілості очистили, ми найняли митця для створення три-футової моделі дорослого ящера спочатку з глини, а потім – із бронзи. Скульптурна модель стала додатковим референтом для моделі цифрової. Створення цифрової моделі – складна справа. Кілька місяців пішло на складне вимірювання найдрібніших деталей і ручне введення інформації до комп’ютерів. Програмне забезпечення працювало нестабільно, тому доводилося все переробляти, коли зависала система. Зрештою, ми зробили пристойні цифрові моделі. За допомогою запрошених фахівців ми вдосконалили зовнішній вигляд, текстуру, поставили світло, зробили анімацію й зафільмували кілька кліпів із високою роздільною здатністю. Справа виявилася варта заходу: відвідувачі музею змогли натискати кнопки на панелі експонатів і дивитися на повнорозмірних динозаврів завбільшки з позашляховик, які рухалися так, як запрограмували палеонтологи. «Ось так вони могли пересуватися, ось так – харчуватися, так – ставати на задні лапи». Коли ми відкрили експонат для огляду, я собі подумав: «Боже, скільки докладено зусиль».
На проект пішло два роки й витрачено було 500 000 доларів.
А тепер перемотаймо швиденько вперед. У травні 2015 року, тобто майже через 20 років, Вуєк зайшов на коктейльну зустріч у музеї, у якому він уже давно не працював, і побачив в експозиції бронзовий відливок первісної масштабованої глиняної моделі їхнього маязавра. Він пригадував:
Я здивувався, побачивши скульптуру. І мені стало цікаво, як могло б відбуватися відцифровування з використанням сучасних знарядь. Тож увечері у п’ятницю, тримаючи в одній руці келих із вином, я дістав айфон і обійшов навколо моделі, зробив за півтори хвилини знімків з 20 і завантажив їх у безкоштовний застосунок нашої компанії, який ми називаємо 123D Catch. Застосунок перетворює світлину будь-чого на тривимірну модель. Через чотири хвилини він видав дивовижну, точну, придатну для анімації, фотореалістичну цифрову